«Ті, кого немає»

Андрій Клімов, Світлана Клімова

Ті, кого немає

Частина перша 

Марта

Марту забрали з Будинку дитини, коли їй виповнилося три місяці.

Був переддень Нового року, і Сергій Вікторович Федоров віз у таксі закутану в теплу ковдру дівчинку з радісним відчуттям початку нового життя. Дружина чекала вдома, відпрохавшись надвечір з роботи, щоб усе приготувати для маленької доньки. Тієї ж ночі в неї мало бути чергування в лікарні – вона працювала хірургічною медсестрою…

Узяти дитину в сім’ю, яка помалу ставала нестійкою спільнотою двох надто різних людей, було ідеєю Сергія, і то зовсім несподіваною. Дружина зреагувала моментально – холоднувато й здивовано.

– Ти так хочеш дітей? Бідолаха… Я ж тебе одразу попередила, коли ми вирішили одружитися, – народжувати я не згодна! То не для мене. Хто доглядатиме нашу дитину? Хто годуватиме, гулятиме з нею, хто, врешті, виховуватиме? Ми обоє постійно зайняті…

Вона мовила «нашу», а не «оту» – і це вже дещо означало. Тож Сергій палко промовив:

– Моя мама вже на пенсії, вона нам допоможе на початку.

– Твої батьки, Сергію, чудові люди, чуйні, добрі, та в них своє життя. Ти захотів дитину? – повторила Олександра. – То чому б тобі не народити її десь на стороні? Знайди собі молоду, здорову, сильну жінку… я не проти, жодного докору не почуєш.

– Ото нісенітниця! Як ти можеш, Сашо? – Він скривився й потягся до цигарок на столику.

Вони сиділи в кухні за вечірнім чаєм, де відбувалися в них усі серйозні розмови. Стояло літо, вікно було відчинене, комашня вже набилася в матовий плафон під стелею.

– Ми разом уже вісім років, я тебе люблю й ціную, мені не потрібна інша. Перешкод, щоб мати дітей, теж немає: ти створена для материнства, і зволікати з цим безглуздо.

– Ні! – відрізала Олександра й теж схопилася за сигарету. Пальці в неї тремтіли. – І ти чудово знаєш чому. Я все пояснила. Навіщо це тобі? Не розумію…

Проте він таки вмовив дружину. Не відразу, крапля по краплі, вельми обережно, давши їй повпиратися, показати характер. Зрештою Олександра здалася, бо в Сергія вистачило розуму поступитися їй правом остаточного вибору.