«Дим»

Володимир Худенко

Дим

«Привіт, Іро! Ось я вже шість днів знаходжусь у повітрянодесантній учебці за сорок п’ять кілометрів від Каунаса, Литовська РСР, неподалік від залізничної станції Гайжюнай. Напишу детальніше, як я потрапив сюди. У Сумах я був із Колею (я писав), але одинадцятого травня його з хлопцями повезли в Північний Військово-морський флот. А мене вранці дванадцятого травня в чотири години ранку посадили в потяг і повезли через Україну, потім через Білорусь, і нарешті в Латвію. На другий день в три години ночі були в Каунасі. Чекали до шести годин ранку електричку, приїхали в Гайжюнай, до речі – там знімався фільм «В зоні особливої уваги», потім нарешті приїхали в учебку. Тут нас розформували, переодягли, і ось я пишу. А в думках я вдома. Згадую наші останні вечори, як в останній день ми ходили до твоєї садиби, і думаю про тебе. В учебці я буду півроку, вийду сержантом та поїду в частину, а може, й залишать тут. Зі мною тут пацан із Підлипного, Сергій Руденко. Іринко, вибач, що не написав раніше – не було часу, і так пишу ось на перекурі, правда, я не курю. Вибач за почерк – пишу на військовому квитку».

Йвановича ховали на початку похмурої вітряної осені, коли днями ще бува й світліло, а над вечір вже наганяло хмари. І ночі стояли холодні, сумні, і тужно, пронизливо вило округою.

Та й ховали не без клопоту. Спочатку довго не могли найти путніх копачів, а потому – бортової машини. За місяць перед тим колгосп, чи то пак СТОВ, офіційно й безповоротно збанкрутував, і ввечері хлопці порозганяли колгоспну техніку до себе по дворах. Антон тоді й сам, оставшись на колгоспному дворі аж до смерку, плюнув і, кинувши в кузов чужу запаску та дві порожні каністри, погнав свій ГАЗон до дому тихою безлюдною вуличкою. А вже одчинивши ворота, вгледів Ірину на порозі, і на її німе запитання лиш важко махнув рукою, буркнув:

– А я знаю?

І загнав машину в двір.

А через тиждень-два (до кого як) до шоферів навідався бувший завгар. Наказав зігнати техніку до комір.

Ірина тоді не вмовчала:

– Куди ти потаскав машину?

– До комір, – не втямив Антон.

– Ок чому?

– Поголовний велів, сама не чула?

– І хто він тобі такий?

– Завгар, а хто? Який тебе дзелик вкусив?

– Так заберуть же…

– Та чи вона й так моя? Іди ось не капай…