«Синдром листопаду, або Homo Compatiens»

Описание

Костя — пересічний українець, продукт нашого часу, прихильнішого до тих, хто вміє адаптуватися до швидких змін і не надто переймається почуттями оточуючих. Забути найдорожче, вижити в дитбудинку й серед ділків 90-х, аби стати врешті «нормальною людиною» з доброю роботою і крутим авто — ось шлях Кості, якщо не всієї країни. Що для такого «героя нашого часу» Майдан? Та підзаголовок роману, «Homo Compatiens», що з латини перекладається як «людина, яка співчуває», підказує: головному герою не вдасться сховатися в зоні комфорту. Разом із ним ми проживемо далекі аварії, війни і революції, як свої власні, аби врешті побачити революцію в Києві і зробити вибір... Як зазначив Юрій Іздрик у передмові до роману, «…авторка вплітає українські події останніх років у контекст новітньої історії цілого світу. І йдеться не так про політичні паралелі (скажімо, Майдану київського і майдану Тахрір у Єгипті), як про те, що в сучасному глобалізованому світі немає і не може бути локальних конфліктів, локальних проблем, локальних воєн, локальних революцій...»

1 страница из 161
читать на одной стр.

Настроики

Фон текста:

Текст
Текст
Текст
Текст

Аа
Roboto
Аа
Garamond
Аа
Fira Sans
Аа
Times

Вікторія Амеліна

Синдром листопаду, або Homo Compatiens

Юрій Іздрик. Єдина надія

Існує певний набір читацько-журналістських запитань, які заганяють автора в глухий кут, а навіть можуть викликати ідіосинкразію. Одне з таких запитань, на позір, доречне й безневинне — «про що ваша книжка?». Бо відповідь на нього — це, власне, прерогатива читача. Саме читач, інтерпретуючи й у міру власних можливостей сприймаючи авторський текст, виступає співавтором і формує та формулює для себе оте сакраментальне «про що». Кожен окремий читач — своє власне «про що».

Автор художнього твору — не лектор, не ментор і не гуру. Зазвичай у нього немає відповідей. Зазвичай його самого мучать питання, на які однозначних відповідей не існує. Зазвичай художнє письмо — це, певною мірою, і є спосіб запитувати і спосіб пошуку відповідей. Однак власним письмом автор відповідає (чи не відповідає) лише самому собі. І тому на читацьке «про що?» письменнику важко відреагувати просто й нелукаво. Відповіддю завше є сам текст і закладений у ньому потенціал викликати в читача власні емоції, рефлексії та умовиводи. Так звану «мораль» може мати байка, але не роман.

Однак роздумуючи над blurb’ом для роману Вікторії Амеліної, я зрозумів, що зможу без особливих докорів сумління, не кривлячи душею, скористатися нелюбим «про що», і це не звучатиме профанно.

Своєрідний дозвіл на це дає сама авторка, долучаючи до назви «Синдром листопаду» підзаголовок «Homo Compatiens». Це не так підказка, як натяк на необхідність самостійних пошуків сенсів і значень — словник латинізмів тут не допоможе. Словник латинізмів знає лише Homo Patiens — людину, що страждає. Натомість Homo Compatiens — людина, здатна до співчуття аж такою мірою, що співчуття переходить у співстраждання — це, власне, і є герой «Синдрому листопаду», протагоніст, носій авторського задуму, персонаж, який перетворює роман із цілком реалістичної оповіді на історію напівфантастичну, ба навіть з елементами містики.

У психіатрії і соціальній психології існує термін «емпатія». Емпатія — вміння, здатність людини адекватно розуміти емоції та переживання іншої людини. Це ще не здатність до співчуття — це, власне, уміння правильно відчитувати й інтерпретувати певні сигнали в поведінці іншого, які свідчать про емоційний і психічний стан цього іншого.