«Ти чуєш, Марго?..»

Марина Гримич

Ти чуєш, Марго?..

Від автора

Книжечка, яку ви тримаєте в руках, — не просто друге видання роману «Ти чуєш, Марго?..», це — багатовимірне освідчення в коханні.

По-перше — освідчення в коханні до літерату­ри. «Марго...» — мій прозовий первісток. Я мріяла про письменницьку кар’єру з дитинства, однак жит­тєві обставини довго не давали цій мрії здійснити­ся. І от, коли я понароджувала дітей, позахищала дисертації, облаштувала побут, — випала нарешті нагода зануритися в творчість.

По-друге, «Mарго...» — освідчення в коханні моїй основній професії. Я — етнолог, причому з хо­рошою «польовою» практикою. Недаремно в центрі сюжету опинилася етносоціологічна група, яка ман­друє Україною, і саме з цими людьми відбуваються химерні, кумедні, незвичайні, надзвичайні історії.

По-третє — освідчення в коханні Всеукраїн­ському літературному конкурсу «Коронація сло­ва». «Ти чуєш, Марго?..» — стала дипломантом першого конкурсу, більше того, завдяки зусиллям видавництва «Аверс» (Львів) — чи не першим ви­даним романом у рамках «Коронації…». За десять років свого існування «Коронація слова» зробила для української літератури те, що не змогла зроби­ти держава, а саме зініціювала літературний про­цес в Україні. «Коронація слова», як виявилося, — це блискуча майстерня «сюжетних» письменників, яких на сьогодні так потребує читач.

Хочу висловити подяку всім, причетним до на­родження моєї «Марго...»: першому читачеві рома­ну — д.філол.н. Наталі Непийводі (моєму другу і кумі, на жаль, покійній), якій належить ідея назви роману, к.філол.н. Ніні Герасименко, саме яка, як з’ясувалося недавно, «піймала» у вирі інших тек­стів, представлених на конкурс, мою «Марго...», Володимиру Даниленку, першому координатору конкурсу. Величезна подяка від усієї письменниць­кої «коронаційної» родини Тетяні і Юрію Логуш. Те­плі слова хочу висловити на адресу видавництва «Аверс» (редактор Олена Волосевич і директор Галина Гнидюк), яке взяло на себе сміливість, пе­ребуваючи у вкрай скрутному фінансовому стано­вищі, надрукувати дві тисячі примірників невідомо­го автора!

Друге видання подається у майже незмінено­му вигляді, лише з віртуозним редагуванням Люби Дрофань. Я бачу в тексті письменницьким оком деякі свої невправності. Однак свіжа, практично незаймана, харизма автора-початківця компенсує недоліки першої літературної спроби.