Олексій Чупа
Акваріум
Ч.У.П.А.: гримуча суміш
Уперше я побачив Олексія Чупу там, де його найлогічніше було побачити: на котромусь «Махно-фесті» — масштабному мистецькому заході, що їх свого часу кілька років поспіль організовувала в Гуляйполі агенція «Остання барикада». То був справжній карнавал із рок-гуртами й тачанками, з котрих читали вірші й роздавали книжки. Сам Махно теж приїжджав разом зі своїми анархічними соратниками. Молодий поет із Донбасу Олексій Чупа вельми добре вписувався в цю атмосферу. Він виступав поруч інших на нічних читаннях у колі палаючих смолоскипів, і його експериментальна поетика (принаймні так тоді я сприйняв це на слух) якимось чином гармоніювала з атмосферою вольниці довкола.
Тоді я подумав, що ось — є молода поезія з Донбасу. Старших авторів, поета Олега Солов’я, романіста Дмитра Білого з Донецька, автора містичної прози Павла Бондаренка з Луганська, я вже добре знав, а от молодого вартісного поета з тих країв довелося побачити вперше.
А за кілька років ми всі стали свідками правдивого злету Чупи як прозаїка. Упродовж одного 2014 року з’явилися друком і різко набули популярності одразу три його прозові книжки: «Бомжі Донбасу» («Дискурсус»), «10 слів про вітчизну» та «Казки мого бомбосховища» (КСД). Звісно, вагомим чином вплинула ситуація: коли спільнота зрозуміла, що візії більшості наших інтелектуалів (чи на яке там ще звання вони претендують) щодо Донбасу не справджуються, почалися пошуки голосів, що звучали б із глибини донецького запілля — тобто вже тоді з-за лінії фронту. Що б і хто не казав, проза Олексія Чупи, поряд із поезією Люби Якимчук, стали досі найбільш промовистими спробами осмислити ситуацію в художньому тексті. Не лише ситуацію протистоянння, але й стан людської свідомості, психіки людей того, тепер такого загрозливого і загроженого регіону.
Комментарии к книге «Акваріум», Алексей Чупа
Всего 0 комментариев