«Пісня Соломона»

500

Описание

Американська письменниця Тоні Моррісон (псевдонім Хлої Ентоні Вофтворд) народилася 1932 року. У своїх творах пише про соціальні проблеми негрів у США та роль жінки в сучасному світі. В романах «Сула» (1974), «Пісня Соломона» (1977), «Улюблениця» (1987), поєднуючи історію та сучасність, відтворила риси чорної Америки як особливої етнічно-расової спільноти зі своєрідним менталітетом, який складався протягом трьох століть за умов рабства та боротьби за національну самосвідомість, проти духовної уніфікації. В романі «Джаз» (1992) епізод соціальної хроніки двадцятих років осмислено як притчу про екзистенцію самотности і її подолання. Для прози письменниці характерна соціально-побутова й історико-хронікальна зображальність, алегоричні, міфо-поетичні мотиви (переважно з негритянського фольклору). Лауреат Нобелівської премії 1993 року. Працювала в галузі книговидання, зокрема редактором у нью-йоркському видавництві «Рендом гаус». Живе у Нью-Йорку, має двох синів.

1 страница из 339
читать на одной стр.

Настроики

Фон текста:

Текст
Текст
Текст
Текст

Аа
Roboto
Аа
Garamond
Аа
Fira Sans
Аа
Times

Пісня Соломона (fb2) - Пісня Соломона (пер. Олег Богданович Король) 1383K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Тони Моррисон

Тоні Моррісон. Пісня Соломона

Частина перша

Розділ I

Співробітник Північнокаролінської страхової компанії оповістив, що о третій перелетить із добродійної лікарні «Милосердя» на той бік озера. За два дні перед польотом він прикріпив на дверях свого жовтого будиночка ось таке оголошення:

«У середу, 18 лютого 1931 року, о 15.00 я на своїх власних крилах відлечу з лікарні «Милосердя». Простіть мені, коли ласка. Я любив усіх вас.
Роберт Сміт, страховий аґент».

Містер Сміт не скликав такого великого натовпу, який вдалося скликати Ліндберґу чотири роки тому. Прийшло всього сорок чи п’ятдесят глядачів, бо оголошення впало людям в око допіру об одинадцятій ранку того самого дня, коли мав бути політ. У такі години, та ще й посеред тижня чутки поширюються спроквола. Діти в школі, чоловіки на роботі, а жінки, зашнуровуючи корсети, якраз лаштуються зайти до м’ясника: ану ж відступить за безцінь які хвости-бебехи. Зібралися тут хіба що безробітні, кустарі та маленькі діти: хто почув про чудасію, а хто саме в цю пору йшов Нелікарською вулицею, там, де вона виходить на узбережжя.