«Маг»

Маг (fb2) - Маг (пер. Олег Богданович Король) 2682K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Джон Роберт Фаулз

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2016

ISBN 978-617-12-1765-2 (FB2)

Жодну з частин даного видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Це видання публікується з дозволу

Aitken Alexander Associates Ltd. та The Van Lear Agency LLC

Перекладено за виданням:

Fowles J. The Magus: A Novel / John Fowles. — New York:

Little, Brown and Company, 1977. — 656 p.

Переклад з англійської Олега Короля

Книжку видано в рамках проекту «Вавилонська бібліотека» за підтримки юридичної компанії «МОРІС ҐРУП»

Куратори:

Роман Малиновський

Віктор Вінтоняк

Віктор Кімакович

Електронна версія створена за виданням:

Фаулз Дж.

Ф28 Маг: роман / Джон Фаулз; пер. з англ. О. Короля. — Харків: Книжковий Клуб

«Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. — 528 с.

ISBN 978-617-12-1485-9

«Маг» — один із найвизначніших творів ХХ століття. Англійський постмодерніст Джон Фаулз працював над романом у 1950–1977 роках і вважав його «своєрідним рагу про сутність людини». «Маг» відзначається гостротою дії, несподіваними поворотами сюжету, сплавом містики, фантастики й реалізму, глибокою психологічністю та тонкою іронічністю. 1999 року видавництво «Modern Library» опублікувало рейтинґ «100 найкращих романів», у редакторській і читацькій версіях якого «Маг» посів 93-тє і 71-ше місця. У 2003-му в опитуванні Бі-Бі-Сі «The Big Read» цей роман опинився на 67-му місці. 1999 року Джон Фаулз став номінантом на здобуття Нобелівської премії саме завдяки «Магу».

УДК 821.111

ББК 84(4Вел)

© J.R. Fowles Ltd, 1965, 1977

© Король О., переклад, 2015

© Кіріллов К., ілюстрації, 2016

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2016

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад та художнє оформлення, 2016

Астарті^[1]

Маг, Волхв, Чародій — фокусник, костирник і кугляр у світі паскудного обману. Це поширене трактування відповідає справжньому символічному значенню так само, як ужиток карт таро у ворожінні відповідає їхній містичній суті, згідно з езотеричним вченням символізму…

На столі поперед Мага розташувалися карти таро чотирьох мастей — символи, що позначають складові частини природного життя й, неначе фішки, лежать на очах адепта, а той трактує їх на свій розсуд. Внизу поміщено троянди та лілії — flos campi й lilium convallium, перетворені на садові квіти, щоб показати культуру високих поривів.

Артур Едвард Вейт, «Ключ до таро»

^[2]

ПЕРЕДМОВА

Хоча в плані тематики та сюжету це видання не варто вважати новою версією «Мага», однак воно відрізняється від попереднього не тільки стилістичними правками. Багато епізодів фактично переписано наново, один чи два додано. Я пішов таким не дуже звичним шляхом, зокрема, й тому, що саме ця книжка — судячи з адресованих мені листів — зацікавила читачів більше, ніж увесь мій попередній доробок. Віддавна силкуюся примиритися з тим, що твір, який мені — з погляду професіонала — найменш подобається (на першій порі після публікації численні його рецензенти радо поділяли таку не дуже похвальну оцінку), й далі принаджує більшість моєї читацької аудиторії.

«Маг» вийшов 1965 року. Це моя третя з ліку книжка, але з усякого погляду, якщо не зважати на дату опублікування, вона таки перша. Я почав писати цей роман на початку 1950-х років, і відтоді його фабула й тональність зазнавали безлічі змін. У первинній версії «Мага» був виразний містичний елемент — спроба створити щось співзвучне з шедевром Генрі Джеймса «Оберт ґвинта». Однак тоді в мене не було цілісної системи поглядів на свою мету — як у житті, так і в цій книжці. Об’єктивна частина мого «я» не вірила в те, що колись мене друкуватимуть, суб’єктивна ж незграбно й завзято творила міф і не могла від нього відректися. Дуже добре пам’ятаю, як мені раз по разу доводилося відкидати первинні ескізи через невміння описати те, що хотілося. Робота валилася з рук через вади техніки й ту дивну особливість уяви, що видається скоріш нездатністю відтворити реальне, ніж невмінням матеріалізувати нереальне (хоч насправді з цих двох припущень слушне друге).

А проте 1963 року, коли успіх «Колекціонера» додав мені трохи віри у свою спроможність як літератора, саме «Маг» — безконечно катований і безліч разів перелицьований каліка — запрагнув узяти першість над іншими творами, до яких я брався в п’ятдесятих роках… хоч, як гадаю, щонайменше два з них були значно презентабельніші й могли б викликати гучніший розголос — принаймні в Англії.

У 1964-му я взявся до роботи — скомпонував і переробив усі написані раніше розділи. Та все одно «Маг» залишався учнівським твором, під фабулярним нашаруванням розпізнавався записник про дослідження незнаного краю, здебільшого неправильно проваджене й хибно трактоване. Навіть в остаточній, опублікованій редакції цієї книжки набагато більше випадкового і наївно інтуїтивного, ніж міг би подумати інтелектуальний читач. Найтяжчий огріх з усього закинутого мені критикою полягав нібито в тому, що «Маг» — це холодно розраховане вправляння у фантазії, інтелектуальна гра. А тим часом одна з невиправних вад книжки — це спроба приховати справдешній вигляд ненастанних змін потоку свідомости, під впливом яких її написано.

Крім очевидного впливу Юнґа, чиї теорії в той час мене дуже цікавили, велику роль у написанні «Мага» відіграли три книжки. Я добре тямив, що зразком для мого твору послужив «Великий Мольн» Алена Фурньє; аж так добре, що в новій редакції довелося видалити цілу низку надто вже явних запозичень. Мабуть, ці паралелі не дуже різали б око літературознавцеві-формалістові, але без свого французького прообразу «Маг» був би зовсім іншим. Здатністю «Великого Мольна» впливати на сферу позалітературного досвіду (це стосується принаймні декого з нас) — ось чим я хотів наділити свою книжку. Ще одна хиба «Мага», з якою я теж не зумів упоратися, випливає з того, що я не розумів простої речі: він виражає переживання, характерні власне юначому віку. Герой книжки Фурньє, на відміну від мого, юний.

Хоч це може видатися дивним, але на написання мого роману, безсумнівно, вплинув також «Бівіс» Річарда Джефферіза — книжка, що заполонила мою дитячу уяву. Як гадаю, письменник — свідомо чи підсвідомо — формується в дуже молодому віці, а з «Великим Мольном» «Бівіс» має спільну рису — зображає зовсім інший світ, ніж той, який бачить дитина з заможної родини, народжена в передмісті, схожа на мене змалку. Кажу це, щоб підкреслити: глибинний зміст і дух таких книжок залишаються з нами й після того, як ми з них виростемо.

У той час я ще не усвідомив, що в основі «Мага» є ще одна — третя книжка, а нині висловлюю вдячність спостережливій студентці Ридинзького університету, яка написала мені через багато років після виходу «Мага» у світ і вказала на низку паралелей з «Великими сподіваннями». Вона не могла знати, що це єдина книжка Діккенса, яку я завжди цінував і любив (за неї пробачаю цьому письменникові багато чого іншого, яке мені не подобається в його творах); що я, тоді ще вчитель, почавши писати свій власний роман, залюбки викладав про «Великі сподівання» в класі; що довго носився із задумом зробити з Кончіса жінку й почасти здійснив цю ідею, втіливши деякі риси міс Гавішем в образі пані де Сейтас. У нову редакцію «Мага» я помістив невеликий уривок, віддавши данину цьому не зауваженому раніше впливу.

Коротко скажу про дві значніші зміни. У двох епізодах посилено еротичний мотив. Я попросту набрався духу і впровадив те, на що колись не наважувався. Друга зміна стосується закінчення. Хоч його головна ідея ніколи не видавалася мені аж такою неясною, як декотрим моїм читачам (мабуть, тому, що вони не приділили належної уваги двовіршу із «Всенощної Венери»