І мої, і її батьки затримувалися на роботі довше за інших, тож на вечір ми залишалися в садку самі. Була ще вихователька, яка-небудь Зінаїда Даздраспермівна, яка після вечері втуплювалася у вишивання, плетіння або газету і казала «діти, будьте тихо, бо буде вам лихо». Як, спитаю я вас, ми могли не закохатися один у одного? Це було неминуче, закохатися дуже легко, особливо у такому віці, коли ти ще нічого про це не знаєш. Куди дивилося закомплексоване суспільство тоді?
Мені здається, я пам’ятаю наші заборонені дотики, тримання за руки - уже не безневинне, як раніше. Пам’ятаю, як ми планували майбутнє - я хотів двох дітей, обіцяв їй стати космонавтом, а вона мала бути медсестрою. «Рожати дуже больно, - казала мені Лєночка, - але я теж хочу двох дітей».
Чому я не зберіг нашу любов у таємниці? Чому ми не обвінчалися таємно, як Ромео і Джульєта?
- Нам треба поженитися, - підганяла Лєночка.
- Ти знаєш, як це робити? - питав я її.
- Нє, я ше ж ніколи цього не робила, за кого ти мене маєш!
- Вибач. Я теж ніколи.
- Дорослі цілуються. - сказала Лєночка, - а ше ходять в ЗАГС.
Комментарии к книге «Усі жінки курви», Олег Криштопа
Всего 0 комментариев