ҐАНЕША І СИНКОПА
1. Збиральник чорно-білих знимок.
В вікно йому бив післяобідній дощ.
Як завжди.
Як завжди у сезон дощів. Рівно чотири місяці, живучи в тропіках, ти, хоч-не-хоч, а мусиш бігати забирати недосушену білизну з двору, бо не буде тому сушінню кінця і краю. Маркіян із грюкотом закрив вікно. Знову хтось із України розпачливо дзвонив йому на мобільний - Маркіяну було байдуже. Він натискав кнопку “Сanсel“.
Задумана картина не вдавалася. Він пробував знову і знову, перебирабчи фарби і пензлі, розмащуючи кольоровий бруд на склі і вимащуючись у нього сам.
Фак. Фак... Де ж ти, в біса, ховаєшся? - то він питався в оголеної жінки, що своїми грудьми глузливо позирала на нього з його горепашного полотна. Жінка посміхалася власне грудьми, бо очей їй Маркіян не вділив - мальована частина починалася лише від носа.
Жінка з самим лише ротом... Жінка, що бреше. - власне, так і мала називатися Маркіянова картина.
Знадвору почулися звуки трохи розлаштованих ґітар і чогось, що нагадувало маракаси й тамбурини.
І коли я вивчу їхню мову, холєра? Брак мотивації, курва. Як і брак музичної освіти. Е-ле-мен-тар-но-ї. - Маркіян, замислившись, облизав брудного пензля й, оговташись, хутко сплюнув маслянисту гидоту. Дивним чином плювок потрапив на його полотно. Прямісінько туди, де мав бути - чи вже й був, згідно з ескізом, - сосок його мальованої панни.
Доброго дня! - привіталися вуличні музики й завели одну зі своїх післяобідніх нібито фолкових пісень.
Доброго дня... - Маркіян якось туманно дивувався, чому це вони ходять під таким диким дощем і не бережуть інструменти. Погляд його розсіяно блукав між якоюсь яскраво-червоною хустинкою на шиї ґітариста і його, Маркіяновим, бульбастим плювком на грудях мальованої. Відтак він жестом запросив музикантів зайти під дашок до нього в майстерню. Вони ступнули кілька кроків до Маркіяна, співаючи й роззираючись водночас. Один із музик - той, що трусив маракасом, - нагло втупився в незакінчене полотно. Маркіян аж навіть був відчув якийсь сором за наготу своєї жінки, але тут же колишня злість до неї зайняла своє місце і тепер він уже мало що не цідив крізь зуби:
Нате, подивіться на неї. Бачили таку шльондру?
Втім, інтерес музиканта до оголеної натури був цілком виправданим - у його мусульманській країні цензура звідусіль нещадно вирізала все, що хоч трохи десь відстовбурчувалося чи випирало.
Маркіян запхав руку до кишені й, напорпавши там кілька монет, із подивом засвідчив свою ерекцію.
Дуже дякую, - простягнув він гроші музикантові із маракасом. Той нарешті віддер свої очі від картини і якось - так здалося Маркіянові - насмішкувато глянув на художника.
Жива! - сказав він і повернувся до виходу.
Що? - Маркіян перепитав, бо не був певний щодо вірності свого перекладу. Музикант обернувся:
Вона. Жива.
А... - не знати чого, з розумінням протягнув Маркіян. - Ага... Дякую. Доброго вам дня!
Комментарии к книге «Ґанеша і Синкопа», Ірена Карпа
Всего 0 комментариев