«Ще раз, капітане!»

Ейвінд Юнсон

Ще раз, капітане!

Тяжка мить

Цю історію можна почати з часу, коли Фрідлев ступив у пітьму, але, власне кажучи, розпочалася вона багато годин і багато сторінок перед тим. А тепер він тут. Випрямляє спину, як тільки може, незграбно проводить долонею по мокрому обличчі й твердим голосом каже темряві:

— Не буде тут поблажок, хай мені чорт.

Ці слова додають йому сили. На якусь мить і справді здається, що тут не буде ніяких поблажок, тільки треба добре взятися до діла. Фрідлев пробує навіть усміхнутися. Хоч не вдається йому, та все ж старається. Спіткнувшись об камінь, хоче стусонути його носаком, та завбачливість підказує, що від такого заболить нога. Фрідлев сходить на узбіччя. Знову камінь, цього разу невеличкий. Такий можна безпечно вдарити. Коли це зроблено й камінчик покотився в канаву, Фрідлев ще раз озивається:

— Hi-і, хлопче, тут не буде ніяких поблажок. Ось це я тобі й скажу!

Слова — неначе в’язка каша в роті, якщо не ковтнеш, мусиш виплюнути, бо годі далі носити таке в устах. Hi-і, хлопче, ні-і. Одне з двох: або перше, або друге. Бо тут нема поблажок.

Ще один камінець, стусонемо і його.

Це ж я до лісу підходжу.

Засунувши руку в кишеню пальта, він намацує шнурок, яким обв’язують голову цукру.

Якщо зсукати його вдвоє…

І по довгім часі думка снується далі:

…то можна повіситися. Бо тут, хай мене дідько вхопить, нема ніяких поблажок у цім ділі, якщо вже на те пішло.

Хай там як, а Фрідлеву дуже кортить закурити. Видобуває люльку, у якій ще залишилося трохи тютюну, й думає: «Добре, що я не вибив її». Здорова гадка, завбачлива, як сказав би він за своїх добрих часів. Спинившись, запалює й потягає. У люльці неприємно шкварчить і хлипає. Можна було б подумати, що йому важко дихати. Але це у люльки нікудишні груди, у Фрідлева вони ще хоч куди. За своїх добрих часів міг, коли хотів, крикнути так, що людям вуха закладало. А сьогодні ввечері, годину тому, цей голос придушено — на віки вічні. Двері твого, Фрідлеве, серця зачинилися, грюкнувши. Зостало тільки бурмотіння — забурмоче скривджений якусь мить, а тоді німота, тоді смерть. Це ж на ґанку в торговця Фрідлев сказав ці слова:

— Не буде поблажок, трясця мені в печінку. І я не з тих…