«Богун»

Яцек Комуда

Богун

Тих, кого живцем було спіймано (…) на ранок (…) всім відрубали голови.

Коли в’язні, конаючи, взивали до Ісуса, налякали татарів, а ті по горлах сікли, щоб ті імені Ісусова (…) не згадували.

Як Польща Польщею, не била в неї блискавка більш страшніша.

Розділ I

Біси

Смерть отамана * Козача доля * Різати ляха навіть за жменю шелягів * Шаблі не іржавіли * Видіння Тараса * Не туди йде, пане малодобрий[1]! * Задніпрянські біси * Хмель зрадник! * Перначем по довбні, або ж похорон полковника

Іван Богун, кальницький полковник, преславний молодець, звитяжний ватажок козаків, який не з одної битви чи засідки виносив голову цілою, вмирав. Але ж відходив він не як простий запорожець — в степу, в самотності, слухаючи лопоту крил круків та виття вовків, притягнених свіжою кров’ю. Він лежав на ложі зі смердячих дьогтем шкір, накритий чудовою малиновою делією[2] з соболиним коміром, а голову опирав на турецькій кульбаці. Прийшла на нього остання година, близько, за стіною намету зачаїлася смерть. Коли, потрясений приступами болю, він молотився по ліжку, то немов чув наближення тупоту копит її карого коня; йому здавалося, що ще мить, і Малодобра Пані заскочить на малу хвильку, щоб одним рухом коси стяти сиву, позначену шрамами голову козака.

Рани, які він отримав на берегах Пляшівки[3], на самому краю кривавого берестецького поля битви, де цвіт молодецької армії Хмельницького загинув, витоптаний копитами польських коней, не бажали гоїтися, а вража куля досі сиділа у боці отамана. Полковник плював кров’ю, харчав, коли просив дати йому цілющого зілля чи горілки. Цілими місяцями лежав він наполовину живий, часом же скидався, вимагаючи коня та шаблю. Декілька разів він почув себе краще — тоді сідав на жеребця та мчав у степ. Але завжди наприкінці досягала його неміч. Так було і зараз — замість того, щоб гарцювати на захопленому у поляків іспанському коні, він стогнав на постільній білизні, а в руці, з якої стікала вся сила, стискав золоту полковницьку булаву, здобуту колись в таборі під Пилявцями[4]. Козаки молилися довкола нього.