І при співвідношенні сил щонайменше тридцять до одного інтервенти не лише не змогли взяти місто, а й були поскубані у відкритому бою (бо тільки так Людовик міг бути збитий із коня) і безладно відступили.
Завдяки цій перемозі Польща з Угорщиною так і не змогли захопити всю колишню Галицько-Волинську державу, а тим її землям, які все ж були завойовані, мусили на тривалий час надати автономію.
Обидві ці обставини відіграли величезну роль у тому, що український народ не щез із лиця землі.
Тож згадаймо наших пращурів і повчімося в них.
Головні дійові особи
Любарт (у хрещенні Дмитро) Гедимінович — законний король[1] Галицько-Волинської держави.
Семен Наримунтович — його васал, удільний князь Белза.
Дрозд — воєвода короля Любарта, намісник (фактично — комендант) Белза.
Казимир ІІІ — король Польщі у 1333-1370 роках.
Людовик (угорською мовою Лайош) — король Угорщини та Хорватії, спадкоємець польського престолу, претендент ще на кілька престолів. За походженням француз.
Кейстут Гедимінович — великий князь тракайський (у Литві), удільний князь берестейський (у Галицько-Волинській державі).
Джанібек — хан улусу Джучі (Золотої Орди).
Кулпа — фактично незалежний правитель південно-західних околиць Орди.
Джованна — королева Неаполя, троюрідна сестра Людовика й удова його брата.
Богдан — васал Людовика, господар Марумурешті, в недалекому майбутньому — засновник незалежної Молдови.
Костя Мушат — помічник, а в майбутньому — спадкоємець Богдана.
Особи неісторичні:
Єлизар — старий воїн.
Ярош — його син.
Комментарии к книге «Облога Белза», Константин Артемович Когтянц
Всего 0 комментариев