«Шлях Срібного Яструба»

Дмитро Білий

Шлях Срібного Яструба

ВСТУП

Якщо подивитися на Стародавній Степ, що розкинувся по обидва боки Дніпра, то може здатися, що тільки високі трави та безмежність панують у ньому. Та, можливо, ніде на землі немає місць, де б так вирували долі народів, сплітаючись у дивне плетиво, кінці якого зовсім несподівано доходили до далеких-далеких країв. І відлуння цих подій ніколи не стихало. Ні через рік, ні через тисячу років…

Частина I

ЩИТ ТАРГІТАЯ

Глава 1. Атей — син Аріанта

Величезний розпечений диск червоного сонця застиг над краєм степу. Від високих степових ковил підіймалося мерехтливе марево ранкового туману. Густе, насичене пахощами духмяних трав повітря дзвеніло, немов напнута тятива.

Атей стримав свого коня й на мить заплющив очі, вдихаючи на повні груди це чарівне повітря, яке буває тільки в таку мить — коли червоне сонце повільно підіймається над безкраїм простором скіфського степу. Він відчував, як з кожним подихом його тіло вбирає в себе і силу сонця, і могутність землі, розчинені у повітрі. З самого раннього дитинства, мабуть, з тієї миті, коли вперше наважився пустити чвалом свого коня, Атей любив виїжджати на високий прадавній курган і спостерігати, як сонце підіймається над обрієм, сповіщаючи про початок нового дня. Можливо, саме тому, що народився він, як колись розповідала йому мати, саме в таку мить, коли сонце щойно підіймалося над обрієм. Ще в дитинстві Атей почув легенду про прабатька усіх скіфів — могутнього воїна Таргітая — сина богів, якому вдалося на швидкому скакуні доскочити до обрію і, розігнавши коня, піднестися у небо й проскочити крізь сонце. З того часу і мріяв Атей стати подібним до легендарного воїна.

Утім, і років Атею не так вже й багато. Коли він народився, його батько зробив новий горит для стріл