«Тринадцятий місяць - коментарі до роману»

Іван Котовенко

Тринадцятий місяць - коментарі до роману

Ми вже не ті, ми вас навік здали в архів,

Ми просвітилися від низу до верхів,

Доволі вже спокус і дикої гонитви,

Ми вже не ті, ми вас навік здали в архів!

Поль Верлен, «Ось голос Гордості - гримить, немов труба» (зі збірки «Мудрість», переклад Миколи Лукаша)

Автор завдячує родичам і колегам майора Бузини за надані матеріали (щоденники, конспекти та інші записи), а також за їхні спогади, які сукупно допомогли йому у написанні роману та складанні цих коментарів.

Замість прологу. Україна. Шелест і Федорчук

¹⁾ С. 4. Федорчук Віталій Васильович, народ. 27.12.1918 р. в Житомирській області, після закінчення семирічки 1934 р. працював у багатотиражках і районних газетах Житомирської і Київської областей; після закінчення Київського військового училища зв’язку отримав призначення у військову контррозвідку, брав участь у боях на Халхин-Голі; під час війни з Німеччиною та її сателітами (нім-рад. війна 1941-1945 рр.) служив у відділі «СМЕРШ», з 1945 р. очолював Управління особливих відділів в Австрії і Східній Німеччині, 3-тє управління КДБ при СМ СРСР (військова контррозвідка); 1970-1982 рр. - голова КДБ при СМ УРСР, голова КДБ УРСР; з травня по грудень 1982 р. - голова КДБ СРСР; 18.12.1982 р. призначений міністром внутрішніх справ СРСР, звільнений рішенням Політбюро ЦК КПРС від 23.01.1986 р. Помер 29.02.2008 р. у Москві.

²⁾ С. 4. Шелест Петро Юхимович (14.02.1908-22.01.1996) - радянський і партійний діяч, перший секретар ЦК Компартії України (1963-1972), заступник Голови Ради Міністрів СРСР (1972-1973). Герой Соціалістичної Праці (1968). З 1973 р. пенсіонер союзного значення, 1974-1985 рр. працював головою дослідно-виробничого конструкторського бюро авіаційному заводу у Підмосков’ї. Автор книги «Україно наша радянська» (1970), вилучена з продажу та бібліотек; видав спогади «…Да не судимы будете» (1995), «Справжній суд історії ще попереду…» (2003).В червні 1970 р. у своєму нотатнику з приводу призначення Федорчука В. В. головою КДБ при СМ УРСР (замість Нікітченка В. Ф.) Шелест написав: «Подивимось, що вийде, але я нічого доброго від цієї зміни не чекаю».

³⁾ С. 4. БрежнєвЛеонід Ілліч (19.12.1906-10.11.1982) - радянський і партійний діяч, голова Президії Верховної Ради СРСР (1960-1964, 1977-1982), Перший, з 1966 р. - Генеральний секретар ЦК КПРС. Маршал Радянського Союзу (1976), Герой Соціалістичної Праці (1961), чотири рази Герой Радянського Союзу (1966, 1976, 1978, 1981). Лауреат Міжнародної Ленінської премії (1973), Ленінської премії у галузі літератури (1979) за твори «Мала земля», «Відродження», «Цілина».

⁴⁾ С. 5. Королівська Канадська Кінна Поліція (Royal Canadian Mounted Police Security Service) - головна спецслужба Канади, утворена 1920 р. шляхом злиття Поліції Домініону і Королівської Північно-Західної Кінної поліції. Функціонувала до 1984 р. Відповідно до законопроекту «Білль К-9», прийнятого обома палатами канадського парламенту і схваленого Королевою Великої Британії, 16.07.1984 р. на її місці утворено Канадську службу безпеки і розвідки(з конспектів майора Бузини О. Г.).

⁵⁾ С. 5. Центральне розвідувальне управління США (Central Intelligence Agency - CIA) - централізована служба зовнішньої розвідки США; створена 1947 р. Статут ЦРУ визначено «Законом про ЦРУ» 1949 р. Завданням ЦРУ є інформування вищого керівництва США про діяльність іноземних держав на основі відомостей, отриманих як легальним, так і нелегальним шляхом, та координація роботи інших органів американської розвідки. Має три «директората»: інформаційно-аналітичний, оперативний (підготовка і здійснення розвідувальних заходів та операцій), науково-технічний (космічна та радіоелектронна розвідка). Частина співробітників ЦРУ працює в державному департаменті та інших зовнішньополітичних відомствах США. Директор ЦРУ та його заступник призначаються президентом США з наступним затвердженням сенату. Штаб-квартира - в Ленґлі, 8 миль від Вашинґтона, штат Вірджинія (з конспектів майора Бузини О. Г.).

⁶⁾ С. 6.Бандера Степан Андрійович - видатний український революціонер і політик, один із найвизначніших лідерів українського національно-визвольного руху ХХ-го сторіччя. Народ. 01.01.1909 р. в с. Угринів Старий Калуського повіту на Станіславщині (тепер Івано-Франківщина), в родині греко-католицького священика. На початку 1922 р. став членом Пласту, 1928 р. - Української військової організації «УВО», створеною за ініціативою Євгена Коновальця (14.01.1891-23.05.1938 рр., загинув у Роттердамі, Нідерланди, відкриваючи пакет, у якому був вибуховий пристрій, переданий йому агентом-нелегалом радянських спецслужб Павлом Судоплатовим). 1929 р. вступив в Організацію українських націоналістів (ОУН). У червні 1933 р. офіційно затверджений Крайовим провідником на західноукраїнських землях (ЗУЗ). За участь у замаху на міністра закордонних справ Польщі Б. Пєрацького засуджений до смертної кари, заміненої на довічне ув’язнення. У вересні 1939 р. після розвалу Польської держави звільнений з тюрми, очолив течію в ОУН, яка стояла в опозиції до методів і тактики діяльності Проводу українських націоналістів під керівництвом А. Мельника. Перед початком нім.-рад. війни 1941-1945 рр. ініціативою Бандери у складі вермахту були сформовані батальйони «Нахтіґаль» (командир Альбрехт Герцнер, заступники д-р Теодор Оберлендер і Роман Шухевич) і «Роланд» (командир кол. старшина польської армії Євген Побігущий), які після нападу Німеччини на СРСР мали йти в авангарді німецьких військ: «Нахтіґаль» у напрямі Львова, «Роланд» - Одеси. Зокрема, батальйон «Нахтіґаль» мав забезпечити на українських землях відновлення укр. державності і формування органу крайової ради на чолі із Ярославом Стецьком - Українське державне правління. Заарештований 06.07.1941 р. окупаційними властями і після відмови скасувати акт відновлення Української державності ув’язнений у концентраційному таборі Саксенгаузен (брати Степан і Ярослав були кинуті до німецького концтабору Освєнцім, де загинули 1942 р.), звільнений військами союзників. У лютому 1946 р. очолив провід закордонних частин ОУН (ЗЧ ОУН), у грудні 1950 р. внаслідок розходження з питань стратегії і тактики визвольного руху з Крайовим проводом ОУН (б) відмовився від посту голови Проводу ЗЧ ОУН. 1956 р. знову був обраний головою проводу і активізував з налагодження зв’язків із націоналістичним підпіллям в Україні і формування нової нелегальної структури ОУН на укр. землях. Агент КДБ Богдан Сташинський 15.10.1959 р. убив Бандеру пострілом із спеціально виготовленого пістолета, закамуфльованого під авторучку (стріляв ампулами з ціаністим калієм). 20.10.1959 р. Степана Бандеру було поховано на мюнхенському цвинтарі Вальдфридгоф (Waldfriedhof). 29.01.2012 р. перепохований у Києві на Аскольдовій горі у Пантеоні героїв національно-визвольної боротьби українського народу. Указом Президента України від 29.12.2011 р. нагороджений орденом «За заслуги» 1-го ступеня (посмертно).

⁷⁾ С. 6. «…затятих» - у тексті документу «прожжённых».

⁸⁾ С. 6. Кім Ір Сен (15.04.1912-08.07.1994) - діяч корейського і міжнародного комуністичного руху, державний діяч КНДР; маршал КНДР (1953), тричі Герой КНДР, Герой Праці КНДР. З 1932 р. - один з організаторів корейських партизанських загонів (згодом - Корейська народно-революційна армія), що билися проти японських агресорів. З 1948 р. - голова Кабінету міністрів КНДР; з 1949 р. одночасно - генеральний секретар (до 1966 р. - голова) ЦК Трудової партії Кореї; з грудня 1972 р. - Президент КНДР. Розробник корейської версії марксизму - чучхе («самобутність»). Після смерті - Президент КНДР на усі віки.