«З Дніпра на Дунай»

Адріан Кащенко

З ДНІПРА НА ДУНАЙ

(оповідання з часів скасування Запорозької Січі)

--------------------------------------------------

I

У козаків-запорожців був дуже гарний звичай, щоб біля всякого

статечного козака, не кажучи вже про військову старшину, був один або

й більше хлопців-недолітків. Ті хлопці в давні часи звалися джурами, а

пізніше - молодиками. Джура доглядав коня та зброю свого названого

батька-запорожця, ходив разом з ним у походи й навіть; у бойовищах

ставав йому в пригоді, набиваючи рушницю, викрешуючи вогню на люльку

та приносячи пити.

Таким хлопцям, джурам чи молодикам, доводилось під час свого

юнацького життя зазнати багато всяких пригод та небезпеки, й через те,

доходячи парубочих літ, вони набували собі великого хисту й ставали

найзавзятішими козаками.

Знаючи такий січовий звичай, запорозький козак Петро Рогоза,

почувши, що його батько й мати на Україні померли, а брати Демко, Гнат

та Василь лишилися без притулку, привіз усіх їх на Запорозьку Січ, не

вважаючи на те, що Гнатові минав тільки тринадцятий рік, а Василеві

всього десятий. Він зважив, що меншого брата, Василя, найкраще

віддати, поки підросте, на послуги кухарям до січових кабиць;

середнього - Гната, щоб придбав доброго військового хисту, - він хотів

оддати за молодика до полковника Порохні; що ж до старшого - бурсака