«Глобалізація і нації»

[Стаття видана окремою книгою: Е.Заграва. "Глобалізація і Нації". Київ, "Фенікс", 2002.]

Метою роботи є спроба охарактеризувати світові тенденції останнього часу і спроба визначити найдоцільнішу тактику пристосування української нації та її держави до цих процесів.

Визначальним процесом сучасності є глобалізація. Цей процес, його сутність, кидає виклик націям. Це новий і незвичний ворог. Якщо раніше одні нації завойовувалися, подавлялися іншими націями, то тепер глобальний безликий технократичний світ загрожує самому існуванню націй як окремих спільнот людей, що мають свої окремі ознаки, культурні прикмети та спільне, окреме від інших націй господарство – економіку країни.

Вся історія націй – це боротьба з іншими націями за волю, за домінування, за переваги, за першість. Це історія самовідданості та героїзму.

Але новий суперник є не знайомий. Не всі нації ще навіть усвідомили його як головного ворога. Цей ворог не стріляє, він принаджує перевагами. Як колись українську еліту пригорнули і розтлили російські царі, так тепер глобалізація пригортає і розтліває цілі народи. Наче загіпнотизовані вони крок за кроком здають все більше ознак власної незалежності.

Українську еліту XVII-XVIII століть купили перевагами російського офіційного дворянства, землями, офіційно жалуваними їм царями. У відповідь на це українська еліта відмовлялася від самостійності у прийнятті рішень у своєму домі. Вона повинна була узгоджувати їх з Москвою.

Це був початок. Кінцем була цілковита відмова від своєї самобутності і злиття з російською панівною верствою.

Народи 21-го століття підкупаються перспективами пришвидшеного економічного росту. Але платою за нього є відмова від самостійності у прийнятті рішень у своєму домі.

Але це лише початок. Що буде кінцем?

Це та глобальна проблема, що постає перед усіма націями світу, але ситуація української нації має свою особливість. Особливістю є те, що всі головні атрибути нації – національна свідомість, національна держава та економіка нації, є слабкими.

Всі ці три чинники, у сукупності з небезпекою, що несе в собі глобалізація, кидають виклик український нації, її існуванню.

Глобалізація є перш за все явищем економічним, отже саме в економічний площині мусять шукатися відповіді на ті питання, що ставить нам життя.

Головна концепція роботи цілком викладена у главі І. Глава ІІ є додатком, що більш докладно описує процеси глобалізації, і подає два альтернативних шляхи її розвитку.

Сама ж робота пропонує Третій Шлях для України. Третій і єдиний шлях, що спроможний дати націям, які на нього стануть, надію залишитися націями, і, що є не менш головне, надію зберегти Демократію.

ГЛАВА І



I. Як держави ломали ціле

Колись світ був влаштований просто і ясно - людство ділилося на племена та роди. І все було ясно всередині родів і племен - був голова роду і всі корилися йому, "бо так завжди було". В роду були волхви і всі поважали їх - бо їхнє діло спілкуватися з богами. Решта вся працювала, хто як міг, на благо роду. Хоча було ще молоде парубоцтво, що час від часу знаходило вихід своїй кипучий енергії у бійках поміж себе. А час від часу з сусідськими хлопцями. Ну там вже справа серйозніша. Там вже не носи одне одному били, а вже хребти ломали. А як набіг був добрий, то до дому трофеї приносили. Та то пусте було, на тих трофеях далеко не поїдеш і життя на них не проживеш, що там у них візьмеш? Кілька горшків глиняних, та може ще козу якусь. Все то була справа молодеча, все переживалося, хлопці ставали солідними, їм на зміну приходили інші, і теж билися. У кожного покоління був свій новий ватажок, він їх на сусідів і водив. Звичайно, що на голову роду він навіть і у думках не замахувався - знав, прийде пізніше час, тоді можливо його сьогоднішня ватага і вибере у старійшини. Однім словом світ племені був ясним і стійким. Здавалося так було завжди і так завжди буде.

Але час минав, техніка розвивалася, кожен робітник давав більше продукції, а отже і рід багатів. І старійшина за посадою більше всіх мав, а отже влада його і авторитет зростали. А що добре - парубоцтво зі своїми ватажками більшу здобич почали приносити. Сусідні роди теж багатіли, отже багатшими ставали і трофеї. Хлопці починали зазнаватися - ми стільки добра для роду принесли, що ви стільки за місяць не зробите, отже ми можемо місяць відпочивати. Звичайно то попервах сприймалося як витівки "перехідного парубочого віку". Але минали роки, змінялися покоління, зростав достаток, зростали претензії парубоцтва не робити, а лише розбоєм займатися. Не всім це подобалося навіть серед парубоцтва. Більш лагідні дома сиділи, горшки ліпили, чи кіз пасли. Одне одного зневажали. Перші були боягузами, що бояться битви, другі були байдиками, що не бажають робити. У багатьох народів (в першу чергу в аріїв, від яких і ми українці походимо) виділилася каста воїнів. Отже система роду та племені складалася з волхвів, трударів та воїнів. Власне це була трудова спеціалізація - одні виробляли засоби для життя, інші приносили в плем"я награбоване і захищали його від чужого грабунку, треті намагалися знайти для племені заступництво богів. Діяльність кожної групи була важлива для інших. Над всім цім був старійшина, що надавав цілісності системі.

Та чим далі зростали поселення чим багатшими вони ставали, тим більше успіху давав грабунок. Ватаги молодців з багатьох родів єдналися разом для нападів на сильних сусідів (як скажімо германські молодці єдналися щоб грабувати простори Західної Римської Імперії, а наші предки - для глибоких рейдів у глибини Візантії). Це ламало старий порядок. Адже частина роду вливалася тепер в іншу єдність під орудою чужого загального ватажка.

Це були часи особливого завзяття, що незримим вірусом пронизувало все більшу кількість родів і втягувало у походи все більшу кількість їхніх членів. Рівновага труду і грабунку, трударі-воїни зсувалася у бік воїнів і грабунку. На якомусь поколінні (у кожного роду, у кожного народу на своєму) знаходився особливо рішучий ватажок, який відчував, що він вже вийшов, і діяльністю і почуттями, за межі свого роду. Він не вважав більше за доречне для себе підкорятися старійшині. Та й хто того підпирає? Старі череваті діди? Та ще молоді боягузи, що не хочуть ходити в походи? А хто за мною? Увесь цвіт племені! Вся рішуча його бойова частина! Зіткнення влади роду (старійшини з оточенням), та елементами роду - верствою воїнів, ставав невідворотним. Так само як і його наслідок.

Здобувши владу у своїх племенах, князя (а це були вони) почали поширювати свою владу на інші племена, на інші народи.

Сталася дуже цікава подія в історії людства. Адже частина цілого вийшла із цілого, з'єдналася з іншими такими самими частками інших цілих і утворили нове ціле. А те, що було раніше цілим стало їхньою часткою. Дивиться - частини племен, касти воїнів, вийшли з племен, і утворили нову цілісність - державу. Колишні "ціле" ставали частками цієї цілісності. Колишній член одного з племен став головою над всіма племенами, його дружинники стали посадниками в різних частинах країни, що зароджувалася, а колишні старійшини, залишилися місцевими старостами, що тепер підтримували порядок у якихось селах та містечках, - осідках колишніх родів. Всі вони разом формували апарат управління і підтримки порядку в даній країні - тобто державу.

За роди і племена вже забули. Світ вже поділений не між ними, а між країнами. Вже не роди ворогують, а країни (краще сказати ворогують виразники інтересів країн - держави). І боротьба між державами пішла за території - країни. Держави виникали і зникали, зростали і падали.

II. Як ціле ломає держави

Ми бачимо як на наших очах відбувається стабілізація державного устрою світу. Постарівши держави більше вже не хочуть воювати. Світ поділений. Останні спроби перекроїти його коштували надто дорого. Чи навряд щось подібне повториться.

Розвиток техніки, що був одною з причин щойно описаного, продовжувався. Чим більш розвиненішою вона ставала, тим більших навичок вимагала. Тому невідворотно виникнула спеціалізація - гончарі, бондарі, кушніри тощо. Пізніше виникнули їхні об'єднання, цехи, а далі компанії. Кожна країна мала тисячі і тисячі компаній. Більш за те. Кожне містечко, тим більше місто мало з десяток, а то й кілька сотен. А далі й кілька тисяч. Світ знову став простим і ясним. Він є поділеним на країни, країни мають свою територію (отже світ поділений територіально) і народ, що населяє цю територію (який рано чи пізно зливається в одну націю). В решті решт кожна країна має свою державу, що контролює цю територію, що підтримує порядок у цій країні, що служить виразником інтересів нації, яка населяє цю країну. Країни мають внутрішню структуру, територіальну (провінції, області), національну (якщо єдина нація ще не викувана), економічну - фірми, що складають її цілу економіку. Переважна більшість громадян працює де-небудь, отже належить до якоїсь спільноти - робітників певної компанії. Але оскільки компанії є частиною економіки країни, то всі ці спільноти - є частиною загальної спільноти країни. У кожної компанії є власник. Але не спаде власнику, скажімо, молочного заводу в містечку Бердичів, або власнику слюсарної майстерні у містечку Сандер Бей, заперечувати владу уряду країни (тобто держави). Вони усвідомлюють, що вони частка цілого і підкоряються владі цілого.