Олег Коцарев
Люди в гніздах
Усім, хто не встигли висловитись
ПРОЛОГ
Годинник
Військо пластмасових курей чи старий годинник? Чим краще погратися?
Кришка годинника з зітханням вистрибнула — і диваном одразу розсипалося кілька детальок. Хм. Зовсім не так, як пояснювала мама.
Вона тоді була ще маленька. А дід Женя був лише її татом.
Дід Женя повертався з роботи, їв «польський суп» із залізної миски, відносив миску на кухню, дякував та сідав на диван. Він діставав химерну, ніби надуту домру, брав ноти, клав ногу на ногу й грав адаптовані твори Брамса.
Дід Женя повертався з роботи, їв «польський суп» із залізної миски, відносив миску на кухню, дякував та сідав до столу. Він діставав усілякі годинники, переважно блідого жовтого кольору, й ремонтував їх, наклавши на око чорну збільшувальну оптичну штуку, яка могла би теж нагадувати мініатюрну домру, лише без грифа. Гадаю, там, усередині оптичної домри, він водив віями по її струнах, видобуваючи з них Бог знає що.
Мама й собі потихеньку взялася розбирати годинника.
— Алю, головне розкласти все в тому ж порядку, в якому ти виймав, а потім так само вставити назад.
— Ма, і що, все складалось?
— Не просто складалось, а й працювало.
— Я не вірю.
— Ну, не вір!
І от тепер уже переді мною на дивані лежав відкритий старий годинник, з якого випатрано кілька перших деталей. Я зітхнув так, ніби це я, а не годинник насправді був жертвою експерименту, а тоді пірнув у глибини. Маленька, подряпана лопата моєї викрутки копала нутрощі годинника, це дивовижне кругле поле, у нього що не зануришся — одразу ж викопуєш черговий маленький скарб: коліщатко, пружинку, мінус у коліщатку чи ще щось. Коліщатка, поєднані між собою химерними зв’язками, розпадались. А зрештою й на самому циферблаті раптом розщепилися три стрілки-посестри й рушили у вільне плавання.
Зі стіни сусідньої кімнати, що виднілась крізь одвірок, тривожно спостерігав за процедурою інший, великий годинник, у якому латинська четвірка була позначена як «ІІІІ».
— Готово! — сказав я сам до себе, зосереджено облизав губи та витер спітнілі пальці.
Комментарии к книге «Люди в гніздах», Олег Олександрович Коцарев
Всего 0 комментариев