• Читалка
  • приложение для iOs
Download on the App Store

«Люди в гніздах»

0

Описание

У кожній родині є історії, що незмінно переповідаються з покоління в покоління, мов складова таємничого ритуалу. Інші залишаються поза кадром і згодом майже зникають, осідаючи пилом на старих фотокартках або розпадаючись на абсурдні й незбагненні фрагменти. «Люди в гніздах» — це своєрідна суміш перших і других, позначена легким гумором, пародією та деконструкцією. Як, зрештою, деконструйовано ледь не цілу історичну пам’ять (зокрема локальну, родинну) в нашій частині світу. До сюжету цієї книжки потрапили романтичні втечі, стрілянина на фронті та в тилу, неймовірні повороти долі — й самотнє покинуте піаніно, що журиться на вокзалі, в той час як коні з вершниками звично збігають сходами на другий поверх, а привиди давно померлих родичів стиха під’їдають яблучне варення.

1 страница из 101
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.

Олег Коцарев

Люди в гніздах

Усім, хто не встигли висловитись

ПРОЛОГ

Годинник

Військо пластмасових курей чи старий годинник? Чим краще погратися?

Кришка годинника з зітханням вистрибнула — і диваном одразу розсипалося кілька детальок. Хм. Зовсім не так, як пояснювала мама.

Вона тоді була ще маленька. А дід Женя був лише її татом.

Дід Женя повертався з роботи, їв «польський суп» із залізної миски, відносив миску на кухню, дякував та сідав на диван. Він діставав химерну, ніби надуту домру, брав ноти, клав ногу на ногу й грав адаптовані твори Брамса.

Дід Женя повертався з роботи, їв «польський суп» із залізної миски, відносив миску на кухню, дякував та сідав до столу. Він діставав усілякі годинники, переважно блідого жовтого кольору, й ремонтував їх, наклавши на око чорну збільшувальну оптичну штуку, яка могла би теж нагадувати мініатюрну домру, лише без грифа. Гадаю, там, усередині оптичної домри, він водив віями по її струнах, видобуваючи з них Бог знає що.

Мама й собі потихеньку взялася розбирати годинника.

— Алю, головне розкласти все в тому ж порядку, в якому ти виймав, а потім так само вставити назад.

— Ма, і що, все складалось?

— Не просто складалось, а й працювало.

— Я не вірю.

— Ну, не вір!

І от тепер уже переді мною на дивані лежав відкритий старий годинник, з якого випатрано кілька перших деталей. Я зітхнув так, ніби це я, а не годинник насправді був жертвою експерименту, а тоді пірнув у глибини. Маленька, подряпана лопата моєї викрутки копала нутрощі годинника, це дивовижне кругле поле, у нього що не зануришся — одразу ж викопуєш черговий маленький скарб: коліщатко, пружинку, мінус у коліщатку чи ще щось. Коліщатка, поєднані між собою химерними зв’язками, розпадались. А зрештою й на самому циферблаті раптом розщепилися три стрілки-посестри й рушили у вільне плавання.

Зі стіни сусідньої кімнати, що виднілась крізь одвірок, тривожно спостерігав за процедурою інший, великий годинник, у якому латинська четвірка була позначена як «ІІІІ».

— Готово! — сказав я сам до себе, зосереджено облизав губи та витер спітнілі пальці.

Комментарии к книге «Люди в гніздах», Олег Олександрович Коцарев

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!

РЕКОМЕНДУЕМ К ПРОЧТЕНИЮ

Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства