«Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь»

За подвиг під час ліквідації аварії на Чорнобильcькій АЕС

начальникові чати воєнізованої пожежної частини № 2

лейтенантові Володимиру Правику, про якого йдеться в цій

книжці, посмертно надано звання Героя Радянського Союзу.

Післяслово Г. В. Бердова

Рецензент С. А. Грипас

Художнє оформлення О. В. Бессарабова

Встають і відходять в легенду

Пророки завітів нових.

І ризи у них із брезенту,

І каски, як німби, у них.

БОРИС ОЛІИНИК

Що за дивина? Вранці їй схотілося... літати.

Літаком подорожувала тільки раз, до Воронежа. Досить давно, до брата Грицька на весілля. І раптом таке бажання. Ніякої

дороги зараз начебто не чекає... Мабуть, сам ранок став

причиною настрою — лагідний, навдивовижу ясний, ані хмаринки у

високому небі, така промениста його блакить. Прибирається

природа до близьких свят.

Для родини Правиків травневі свята радісні подвійно. Перше —

день народження Павла Панасовича, на день Перемоги народився

Вітя. Цього року меншому синові шістнадцять. Чоловікові —

п’ятдесят. Не віриться. Наче вчора парубок назвав нареченою

Наталку Криволапову... Як заголосила тоді її матір: «Ще й

вісімнадцяти нема, один курс в училищі скінчила! Не віддам!»

Наче вчора. Насправді чверть віку тому. Вже понад двадцять

років Наталя Іванівна Правик — медсестра...

Уранішня зміна в районній поліклініці починається

о дев’ятій. Павлу Панасовичу — в цех, Віті — до ПТУ на восьму.

Провівши обох, Наталя Іванівна встигає прибрати після сніданку

кухню, віднести вареної картоплі качкам, поглянути, чи доволі

трави в кролів. Треба покришити моркву, яблука для ласунів-

папужок. Ніколи не було у них вдома кліток з птахами, оцю

Володя приніс, як переїжджали з Надею до Прип’яті:

«Розважатимуть, щоб ти, мамо, не сумувала!» Жартував, але мати

знала: розуміє син, що без них спорожніє хата.

Перед тим як замкнути хату, Наталя Іванівна заглядає до

кімнати молодих. Усе тут на Володю з Надійкою завжди чекає. От

і стос журналів на звичному місці — низенькій шафі. Випуск