«Віннету ІІІ»

Карл Май

Віннету III

Карл Май у костюмі вестмена Шаттергенда. Фото Алоїса Шіссера, 1896 рік.

На західній залізниці

Від світанку минуло вже чимало часу, і я встиг проїхати не одну милю. Сонячні промені безжально палили мене й мого гнідого мустанга, наганяючи втому. Час було подумати про обід і відпочинок. Переді мною простягалася безкрая прерія, де рівнина чергувалася з горбистою місцевістю. Я вже п’ять днів не бачив жодного людського обличчя, відколи індіанці з племені сіу-оґлала[1] розпорошили наш невеликий загін, тож у мене вже з’являлася потреба поспілкуватися з якоюсь наділеною інтелектом істотою: мені хотілося переконатися, що, попри тривалу вимушену мовчанку, я не розучився говорити.

Довкола не було видно ні річки, ні іншої водойми, не було й лісу чи хоча б кущів. Тож мені не довелося довго розмірковувати, де саме зупинитися, я міг з однаковим успіхом зробити це будь-де. Я зіскочив з коня, розсідлав і стриножив мустанга, пустив його пастися в долину, а сам пішов на вершину пагорба, щоб озирнутися довкола. Коня слід було залишити внизу, щоб його не побачили вороги, опинившись поблизу. Я піднявся вгору і ліг, щоб, поки роздивлятимусь околиці, мене ніхто не побачив і не надумав непомітно підкрастися. А привід бути обережним я мав, і то вагомий. Наш загін, який налічував дванадцять чоловік, рушив у дорогу з берегів річки Платт[2], щоб спуститися східними схилами Скелястих гір і перебратися в Техас. Саме тоді племена індіанців сіу ступили на стежку війни і вийшли зі своїх стійбищ, щоб помститися за смерть товаришів, які загинули в сутичці з нами. Ми знали, що над нами нависла загроза, і були максимально обережними, але все ж зустрічі з одним із загонів войовничих червоношкірих уникнути не вдалося: нас оточили, п’ятьох убили, а решта зуміли прорватися й порозбігалися хто куди.

Замітати сліди не було часу, тож індіанці, напевно, йшли за нами по п’ятах, і слід було поводитися обережно. Погодьтеся: закутатися ввечері у свою ковдру й лягти спати, щоб прокинутися без скальпа в Країні вічного полювання, — перспектива не найприємніша.