Тарас Шевченко
Кавказ
Искреннему моему Якову де Бальмену
Кто дастъ главъ моей воду,
И очесамъ моимъ источникъ слезъ,
И плачуся и день и нощь о побиенныхъ…
Иереміи. Глава 9, стихъ 1
За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий довбе ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип'є
Живущої крові -
Воно знову оживає
І сміється знову.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле,
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.
Не нам на прю з Тобою стати!
Не нам діла Твої судить!
Нам тілько плакать, плакать, плакать
І хліб насущний замісить
Кровавим потом і сльозами.
Кати згнущаються над нами,
А правда наша п'яна спить.
Коли вона прокинеться?
Коли одпочити
Комментарии к книге «Кавказ», Тарас Григорович Шевченко
Всего 1 комментариев
Люда
09 янв
Очень актуально.