«Кримські спогади»

Леся Українка

КРИМСЬКІ СПОГАДИ

Посвята братовi Михайлові

ЗАСПІВ

Пiвденний краю! як тепер далеко

Лежиш вiд мене ти! за горами крутими,

За долами розлогими, за морем,

Що вже тепер туманами густими

Укрилося, бурливе. Та не страшно

Моїм думкам осiнньої негоди

На Чорнiм морi. Швидше тої чайки

Вони перелетять за темнi води.

Вони перелетять у ту країну,

Де небо ще синіє, як весняне,

Де виноград в долинi зеленiє,

Де грає сонця промiння кохане.

Туди мої думки полинуть швидко

І привiтають ту ясну країну,

Де прожила я не одную днину,

А не була щаслива й на годину…

Та я за те докiрливого слова

Тобi не кину, стороно прекрасна!

Не винна ти, що я не маю долi,

Не винна ти, що я така нещасна.

1891

1

ТИША МОРСЬКА

В час гарячий полудневий

Виглядаю у вiконце:

Ясне небо, ясне море,

Яснi хмарки, ясне сонце.

Певно, се країна свiтла

Та злотистої блакитi,

Певно, тут не чули зроду,

Що бува негода в свiтi!

Тиша в морi… педве-ледве

Колихає море хвилi;

Не колишуться од вiтру

На човнах вiтрила бiлi.

З тихим плескотом на берег

Рине хвилечка перлиста;

Править хтось малим човенцем,

В'ється стежечка злотиста.

Править хтось малим човенцем,