«Основи кримінально-правової кваліфікації»

Основи кримінально-правової кваліфікації (fb2) - Основи кримінально-правової кваліфікації 2422K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - В’ячеслав Олександрович Навроцький

Переднє слово

У середовищі як юристів, так і непрофесіоналів побутують вислови: «Закон, як дишло...», «Була б людина, а стаття знайдеться». Вони з'явилися невипадково, відображають існуючий стан у правозастосуванні, коли при правовій оцінці діянь допускаються натяжки та пересми­кування. Внаслідок цього є непоодинокі випад­ки, коли винні не притягаються до відповідаль­ності, а діяння осіб, котрі не порушували зако­ну, оцінюються як злочинні; однакові діяння отримують різну правову оцінку.

Разом з тим курс на створення правової дер­жави передбачає, що вирішення питань право-застосування має здійснюватися не на підставі суб'єктивних уподобань, політичної доцільності чи інших подібних чинників, а з врахуванням об'єктивно існуючих закономірностей, на основі принципів, які не залежать від обставин конк­ретної справи, особи, діяння котрої кваліфіку­ються. І особливої гостроти це набуває у сфері боротьби зі злочинністю.

Встановлення відповідних закономірностей, формулювання принципів застосування кримі­нального закону взагалі і кваліфікації, зокрема, на перший погляд, не повинно становити особли­вих труднощів. Адже правозастосуванням люд­ство займається тисячі років, віки нараховує істо­рія теоретичних досліджень у цьому напрямі. Однак більш уважний аналіз свідчить, що рівень розробки відповідних питань явно недостатній, не відповідає існуючим потребам.

У вітчизняній кримінально-правовій науці певна увага приділялася окремим аспектам цієї проблеми, є безперечно здобутки у вирішенні проблем кваліфікації окремих видів злочинів. Слід відзначити монографічні дослідження з про­блем кваліфікації злочинів, підготовлені російськими про­фесорами В. М. Кудрявцевим, Б. А. Куріновим, Л. Д. Гаухманом, О. І. Рарогом, українськими вченими Ф. Г. Бурча­ком, С. А. Тарарухіним, М. Й. Коржанським. Однак багато питань залишається нерозкритими або гостро дискусійни­ми. До того ж у юридичній літературі висвітлюються лише питання кваліфікації злочинів, а інші аспекти кримінально-правової кваліфікації залишаються поза увагою вчених. Од­ним з наслідків цього є фактичне збереження неодноразово підданого осуду обвинувального ухилу як при теоретичному дослідженні певних питань, так і у практичній діяльності. Взагалі доводиться констатувати, що у теорії кримінально­го права, по суті, досі не приділялася увага загальним про­блемам методологічного характеру, які стосуються кваліфі­кації усіх діянь, передбачених кримінальним законом.

Існуючий стан законодавства, практики та розвитку теорії призводить до численних негараздів. Вирішення у теорії окремих питань без попереднього розв'язання за­гальних неминуче наштовхує на них, призводить до не­послідовності та суперечностей у висновках і рекоменда­ціях. Теорія не завжди здатна запропонувати практиці чіткі й однозначні рекомендації щодо кваліфікації перед­бачених кримінальним законом діянь.

Прямим наслідком відсутності належних теоретичних підвалин є те, що чинне законодавство, по суті, не містить положень, які регламентували б порядок застосування кримінально-правових норм, у тому числі і питання ква­ліфікації. Правила кваліфікації (на відміну від правил призначення покарання) на сьогодні не закріплені у за­коні, існують здебільшого у вигляді звичаїв, що побуту­ють серед практичних працівників, й теоретичних поло-Частина з них відображена у постановах Пленуму Верховного Суду України з питань застосування норм про відповідальність за окремі види злочинів.

Це ускладнює як застосування закону, так і вивчення відповідних питань студентами. Разом з тим важливість вказаних положень обумовлює те, що навчальними пла­нами і програмами підготовки юристів вищої кваліфікації передбачене вивчення відповідних проблем. Положення, які стосуються кримінально-правової кваліфікації, неод­мінно входять в систему перепідготовки та підвищення фахового рівня слідчих, прокурорів, суддів. Тому висвіт­лення зазначених положень має не лише теоретичне, а й безпосереднє практично-прикладне значення.

При цьому логіка аналізу проблем кримінально-право­вої кваліфікації передбачає, що спочатку слід визначити­ся з методологічними питаннями, які стосуються поняття кримінально-правової кваліфікації та її видів, з'ясувати те, що виступає підставами кваліфікації у кримінально­му праві, встановити принципи, якими слід керуватися у ході кримінально-правової кваліфікації^[1]. На цій основі можна спробувати сформулювати найбільш універсальні правила, відповідно до яких належить здійснювати пра­вову оцінку окремих видів злочинних посягань, зокрема, незакінчених посягань, злочинів, вчинених у співучасті, множинності злочинів, а також кваліфікацію передбаче­них Кримінальним кодексом України (далі — КК) діянь, що не є злочинами, вирішити ряд інших проблем, які сто­суються кримінально-правової кваліфікації. Кожна з вка­заних проблем заслуговує на глибоке окреме досліджен­ня. У межах даної праці вони, здебільшого, лише окрес­лені. Тому в її назві і є слово «основи».

Автор сподівається, що науковий аналіз піднятих проб­лем, запропоновані вирішення питань викличуть диску­сію, під час якої вчення про застосування кримінального закону (частиною котрого є кримінально-правова кваліфі­кація) знайде подальший розвиток. Це викличе вдоскона­лення чинного законодавства і правозастосовної практики.

1. Поняття кримінально-правової кваліфікації

Поняття кваліфікації є одним з центральних і таких, що часто застосовується у теорії кримі­нального права та правозастосовній практиці. З назв значного числа публікацій випливає, що вони присвячені або загальним проблемам ква­ліфікації, або ж питанням кваліфікації окремих видів злочинів. Чи не у кожній постанові Пле­нуму Верховного Суду України містяться вказів­ки щодо кваліфікації тих чи інших діянь. У по­всякденній мові правників часто йдеться про «кваліфікацію злочину», «кваліфікацію із запа­сом», «неправильну кваліфікацію», «чистоту кваліфікації», «зміну кваліфікації» тощо. При­чому вказані й аналогічні вислови часто викори­стовуються паралельно з поняттями «інкриміну­вати», «притягти до відповідальності», «застосу­вати певну статтю КК».

Слід зазначити, що закон відповідні терміни використовує порівняно рідко. У нормах матері­ального кримінального права вони не зустріча­ються взагалі. Кримінально-процесуальний ко­декс України (далі — КПК) термін «кваліфікація злочинів» застосовує для характеристики чи не кож­ної стадії процесу, десятки разів у його статтях йдеться про «застосування кримінального закону» в тому ж зна­ченні, у якому використовується термін «кваліфікація».

Привертає увагу те, що як у теорії кримінального пра­ва, так і на практиці до останнього часу переважно йшла мова лише про кваліфікацію злочинів. Таким чином, по суті, будь-яке діяння, яке оцінювалося на підставі поло­жень кримінального закону апріорі, оцінювалося як таке, що полягає у порушенні КК. Разом з тим, навіть побіжне ознайомлення зі змістом сучасного кримінального законо­давства, відоме ставлення до КК як до «кодексу свободи», означає, що він передбачає як злочинність, так і незлочинність діяння. Оцінка вчиненого на основі криміналь­ного закону не обов'язково означає констатацію того, що відбулася кваліфікація злочину. А, отже, крім кваліфі­кації злочинів, існує і кваліфікація діянь, які не є злочи­нами, хоча й передбачені КК. Напрошується висновок, що кваліфікація злочинів і кваліфікація діянь, які не є зло­чинами, охоплюються ширшим поняттям — криміналь­но-правової кваліфікації.

У літературі з кримінального права не бракує визна­чень поняття кваліфікації злочинів. Автори або пропону­ють оригінальні визначення, або ж інтерпретують форму­лювання інших вчених. На жаль, підхід до визначення відповідних понять не позначається глибиною. Дискусії, якщо вони проводяться, стосуються окремих елементів визначення, використовуваних термінів.

Разом з тим, очевидно, що висвітлення проблем, які стосуються кримінально-правової кваліфікації, доцільно почати зі з'ясування відповідного поняття. Причому не у його вузькому значенні — як відповідної дефініції, а у широкому, що включає встановлення значень, у яких вживається поняття кваліфікації у кримінальному праві, характеристику його змісту та обсягу, виділення видів, встановлення співвідношення з суміжними правовими феноменами, розгляд відповідної діяльності у динаміці та визначення її результатів, аналіз структури тощо.