«Чому люди тупі? Психологія дурості»

Name: Чому люди тупі? Психологія дурості
Availability: InStock
Author: Жан-Франсуа Мармьон

Описание

Щодня без винятку ми бачимо, чуємо й читаємо дурниці. Водночас усі їх роблять, думають, перетравлюють і говорять. Усі ми час від часу буваємо дурнями, які мимохіть верзуть дурниці без важких наслідків. Та поза щоденним фоновим шумом глупства доводиться мати справу з натовпом фахових, коронованих дурнів, дурнів із великої літери. І в цих дурнях, хоч де вони нас спіткають, на роботі чи вдома, немає нічого смішного. Тож чому їхня «популяція» збільшується, перетворюючи дурість із вади на еталон? Французький науковий журналіст Жан-Франсуа Марміон здійснив приголомшливе комплексне дослідження феномена людської тупості. - Як інтернет і соціальні мережі роблять нас дурними - Чому дуже розумні люди часом вірять у дурниці - Як боротися з колективною тупістю - Пропаганда відсталості та методи протистояння обскурантизму У цій сміливій, часом зухвалій і відвертій історії психіатри, вчені, філософи, соціологи та письменники з усього світу пропонують нам свій погляд на людську дурість, її природу і на те, чому вона досі існує в нашому житті.

1 страница из 177
читать на одной стр.

Настроики

Фон текста:

Текст
Текст
Текст
Текст

Аа
Roboto
Аа
Garamond
Аа
Fira Sans
Аа
Times

Чому люди тупі?

Психологія дурості

Якось я вивчав був дурість. Перші результати вельми надихали. До того ж не бракувало добровольців для дослідження. Чого мені забракло, це часу. Я сподівався, що, може, хтось із студентів захопиться моєю ідеєю і візьметься за цей проект. Хороша ж тема для дисертації! Але ні! Моя пропозиція їх бентежила… Тема видавалася їм несерйозною… А саме поняття — вони не розуміли, як таке може бути предметом науки. Отак ціла купа цінних об’єктів бігають по вулицях, не помічені психологами.

Застереження

Хто входить тут, покинь усю надію

«Здоровий глузд найсправедливіше розділений між людьми», — писав Декарт. А дурість?

Вона скрізь — цідиться, проступає краплями, струменіє чи фонтанує. Вона скрізь, не визнає ні меж, ні кордонів. Часом це тихий плюскіт, майже стерпний, іноді — застояна гидка твань, а часом — землетрус, шквал, цунамі, що пожирає все на своєму шляху, трощить, топче, паскудить, дурість не оминає нікого. Ба й гірше, подейкують, що ми всі — її джерело. Я й сам почуваюся не надто здоровим.

Нестерпна важкість буття

Усі ми щодня, без винятків, бачимо, чуємо й читаємо дурниці. Водночас усі їх роблять, думають, перетравлюють і говорять. Усі ми час від часу буваємо дурнями, які мимохідь верзуть дурниці без важких наслідків. Головне — усвідомлювати це і шкодувати, тому що робити помилки властиво людині і визнана провина вже наполовину пробачена. Ми завжди для когось дурні, але рідко для себе… Поза щоденним фоновим шумом глупства, доводиться, на жаль, мати справу з ревищем фахових, коронованих дурнів, дурнів з великої літери. І в цих дурнях, хоч де вони нас спіткають, на роботі чи вдома, немає нічого смішного. Вони нас пригнічують і мордують своєю впертою махровою дурістю й безпідставним апломбом. Вони наполегливі, вони напирають, вони легко, одним розчерком пера перекреслюють вашу думку, почуття й гідність. Вони псують вам настрій і змушують зневіритися в існуванні хоч якоїсь справедливості в цьому світі. Навіть з великою поблажливістю ми відмовляємось упізнавати в них своїх родичів.