«Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику »

Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику (fb2) - Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику (пер. Наталія Палій) 677K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Джон Б. Джудіс

Джон Б. Джудіс.

Великий вибух популізму.

Як економічна криза змінила світову політику

Абсолютний бестселер із мільйонними продажами!

Схвальні відгуки на книжку

«Великий вибух популізму» — це, беззаперечно, проникливий аналіз ключового явища сучасної політики — зростання популізму і правого, і лівого штибу. Здобутки Джона Джудіса годі перевершити. Він ідеальний автор для висвітлення обраної теми, і з роботою впорався блискуче. У книжці розглянуто сучасні тенденції, зокрема й зростання популярності Дональда Трампа, в історичній перспективі. Джудіс наголошує на вирішальній ролі рецесії^[1]2008 року щодо дискредитації неоліберального курсу і в США, і в Європі. Цю книгу слід прочитати.

Томас Едсолл,

колумніст New York Times

«Великий вибух популізму» поєднує новаторський виклад фактів і фундаментальність академічного дослідження. Це найкращий на сьогодні посібник, що висвітлює суттєве політичне явище нашого часу.

Майкл Лінд,

автор книжки «Земля обітована: економічна історія Сполучених Штатів Америки» («Land of Promise: An Economic History of the United States»)

Джон Джудіс знову доводить, що є одним із найкращих політичних журналістів США. Годі шукати мудрішого чи інформативнішого дослідження щодо сучасного незадоволення виборців по обидва боки Атлантичного океану, ніж маємо у книжці «Великий вибух популізму».

Майкл Казін, редактор журналу Dissent, автор книжок «Переконання популістів: американська історія» («The Populist Persuasion: An American History») та «Війна проти війни: американська боротьба за мир, 1914—1918 рр.» («War Against War: The American Fight for Peace, 1914—1918»)

Джонові Кону, Річардові Джасту

та Джошеві Маршаллу

Вступ

Що таке популізм і чому він важливий?

У США та Європі зараз активізувалися популістські партії та кандидати. Дональд Трамп був обраний кандидатом у президенти від Республіканської партії; Берні Сандерс^[2]досить упевнено посів друге місце після Гілларі Клінтон під час визначення кандидата від Демократичної партії. Усі ці особи наступають на п’яти Рухові Чаювання^[3] та протестувальникам із «Захопи Уолл-стрит»^[4]. У Європі популістські партії Франції, Швеції, Норвегії, Фінляндії, Данії, Австрії, Греції, Італії, Іспанії та Швейцарії змагаються за владу або вже ввійшли до складу урядів.

У Франції на регіональних виборах у грудні 2015 року «Національний фронт» (Front National, FN) посів перше місце, отримавши 27,73 % голосів, однак не зміг очолити регіональні органи влади, оскільки в другому турі партія «Республіканці» (фр. Les Républicains) та Соціалістична партія об’єднали свої зусилля проти нього. У Данії на парламентських виборах у червні 2015 року Данська народна партія (Dansk Folkeparti, DF) посіла друге місце. В Австрії в першому турі президентських виборів у квітні 2016 року переміг кандидат від Австрійської партії свободи (Freiheitliche Partei Österreichs, FPÖ) Норберт Гофер.

У Швейцарії на парламентських виборах перемогла Швейцарська народна партія (Schweizerische Volkspartei, SVP), набравши 29,4 % голосів, що майже вдвічі перевищило загальний результат соціал-демократів і лібералів. У Норвегії Партія прогресу (Fremskrittspartiet, FrP) з 2013 року ввійшла до складу правлячої урядової коаліції. У Нідерландах Партія свободи (Partij voor de Vrijheid, PW) Герта Вілдерса — третя за кількістю членів на сьогодні партія країни — значно випереджає інші сили в опитуваннях щодо парламентських виборів 2017 року^[5]. Британська Партія незалежності Сполученого Королівства (United Kingdom Independence Party, UKIP) після невтішних результатів парламентських виборів 2015 року відновила позиції на місцевих виборах, потіснивши в Уельсі Лейбористську партію. Саме вона відіграла провідну роль у британській кампанії за вихід із Європейського Союзу.

У Європі з’явилися також ліві та лівоцентристські популістські партії. В Італії «Рух п’яти зірок» (Movimento 5 Stelle, M5S) коміка Беппе Ґрілло отримав найбільшу кількість місць у Палаті депутатів на виборах 2013 року. На муніципальних виборах у червні 2016 року кандидат від «Руху п’яти зірок» Вірджинія Раджі отримала 67 % голосів і була обрана мером Рима. В Іспанії партія «Подемос» (Podemos), заснована 2014 року, посіла третє місце на парламентських виборах у грудні 2015 та червні 2016 року. У Греції створена за десять років до того СІРІЗА (ΣΥΡΙΖΑ) перемогла на двох парламентських виборах 2015 року й очолила уряд. Ця книга допоможе зрозуміти, як сформувалися ці популістські кандидати та рухи і чому внаслідок Великої рецесії^[6] вони знайшли прихильників.

Визначення популізму

Коли політологи пишуть про популізм, вони часто-густо намагаються підійти до його визначення як до дефініції наукового терміна на кшталт ентропії чи фотосинтезу. Але цей шлях хибний, оскільки немає чітко визначених ознак, притаманних лише популістським рухам, партіям чи політикам — від російських народників до Г’юї Лонга^[7], від Марін Ле Пен у Франції до покійного конгресмена Джека Кемпа