«Сліпий годинникар»

Описание

Яскрава і доволі популярна наукова метафора стверджує, що жоден годинник не міг би існувати без свого творця, годинникаря. Під годинником тут маються на увазі живі організми, а годинникар — не хто інший, як Божественний Розробник, тобто Бог. Затятий дарвініст і апологет еволюції Докінз доводить, що для виникнення життя в усій складності його проявів не потрібна допомога надприродних сил. Єдиним «розробником» складних живих організмів є природний добір, який не має якихось цілей, мети і бачення кінцевого результату, а тому є «сліпим годинникарем». Докінз захищає еволюційний погляд на світ і розвінчує міфи довкола дарвінівської теорії. Дотепність і широка ерудиція автора дають йому змогу легко оперувати прикладами з різних галузей — від комп’ютерного програмування до поезії Шекспіра. Він переконливо доводить, що навіть найскладнішими процесами розвитку керують сліпі сили природи.

1 страница из 427
читать на одной стр.

Настроики

Фон текста:

Текст
Текст
Текст
Текст

Аа
Roboto
Аа
Garamond
Аа
Fira Sans
Аа
Times

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

ISBN 978-617-12-6246-1 (fb2)

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Електронна версія зроблена за виданням:

Перекладено за виданням:Dawkins R. The Blind Watchmaker : Why the Evidence of Evolution Reveals a Universe without Design / Richard Dawkins. — New York : W. W. Norton & Company, 2015. — 496 p.

Переклад з англійської Ярослава Лебеденка

Ілюстрації Ліз Пайл

Дизайн обкладинки

ISBN 978-617-12-5892-1

ISBN 978-0-393-35149-1 (англ.)

Присвячується моїм батькам

Вступ до видання 1996 року

Мене попросили написати новий вступ для цього перевидання «Сліпого годинникаря», і я думав, що це буде простим завданням. Усе, що я мав зробити, — перелічити способи (а їх, безумовно, мало бути багато), якими покращив би цю книжку, якби писав її знову сьогодні. Старанно, розділ за розділом, я вишукував помилки, невідповідності, застарілості, незавершеності. Я щиро прагнув їх знайти, бо наука — попри моральну нестійкість окремих її діячів — не є від природи самовдоволеною і хоча б на словах прагне до перемоги прогресу над викривленням. Але, хоч як це дивно, за винятком дрібних деталей, мені не вдалося знайти в цих розділах жодної важливої тези, яку я сьогодні відкинув би, — нічого, що свідчило би про відмову від власної думки на догоду чомусь чи комусь.

Це не означає, ясна річ, що мені нічого більше сказати на вічно захопливу тему еволюційного задуму. Я легко міг би написати ще десять цілковито нових розділів. Але це мала б бути вже інша книжка. Тепер, я думаю, вона буде називатися «Сходження на пік неймовірного»*. Хоча кожна з цих двох моїх книжок є самодостатньою й може читатись окремо, правда й те, що будь-яку з них можна читати як продовження другої. Конкретні предмети розгляду в них відрізняються (так само, як відрізняються одна від одної всі розділи цієї книжки), але основні теми ті самі — дарвінізм і задум.