«Крига. Частини ІII–ІV»

Яцек Дукай

Крига

Частини III-IV

Частина III

Шляхи Мамутів

«Ми припускаємо, що дійсно всяка істина вічна, але не всяка істина одвічна. Коли щось є істиною у дану мить, то воно є істиною довіку, від неї починаючи. Істина не гине, ані не перетворюється з часом на оману, так само, зрештою, як брехня не перетворюється на істину. Коли щось існує у дану мить, то існуватиме відтепер довіку. Але не все, що буде істинним колись, завжди було істинним раніше, не кожне судження, яке істинне сьогодні, було таким учора, або яке було істинним учора, було таким позавчора. Є такі судження, які істинами стають у певний момент, є судження, які робляться істинними, істинність яких твориться».

Розділ восьмий

Про Місто Криги

30 червня 1908 року за григоріанським календарем рано-вранці неподалік від річки Підкам’яна Тунґуска в центральному Сибіру — вибух, ураган, землетрус і стовп вогню й диму, так усе почалося.

Уже кілька днів спостерігали у небі барвисті сяйва, не схожі на інші сяйва. Тубільці говорили про лихі сни у тварин, які перешкоджають худобі спокійно спати вночі. Літо було тепле.

Те, що прилетіло, прилетіло з півдня чи південного сходу. Свідки кажуть, що воно залишало за собою на небосхилі довгий хвіст пилу. Вони запам’ятали напрямок — із півдня на Кєжму — і як воно його змінювало: поворот на 70 градусів на схід, через 300 вёрст поворот на 120 градусів на захід, знову 300 вёрст, і тільки тоді воно вдарилося об землю. Вежа диму піднялася на двадцять вёрст. Очевидців безліч, позаяк свідчать навіть особи, які перебували на віддалі у сто російських миль, за межами полярного кола: гуркіт їх майже оглушив, а ті, кого не оглушив, почули відтак тріск і протяжне, ритмічне дудніння. Тих, хто знаходився трохи ближче, жбурнуло на землю; багато тоді постраждали. У факторії Ванавара, за 60 вёрст далі, ударна хвиля піднімала перехожих у повітря на три-чотири аршины, підхоплювала намети тубільців разом із тубільцями, північні олені ширяли над землею, ламаючи собі ноги й хребти.

Ліси палали.

Настало поспіль кілька найясніших в історії ночей, коли перехожі в Кьоніґсберґу, Одесі й Лондоні могли опівночі читати на вулиці газети без штучного освітлення. Червоні, білі й фіолетові сяйва осяювали небеса. Заходи Сонця були неймовірно красиві.