«Зламані янголи»

Річард Морґан

Зламані янголи

Присвячую Вірджинії Коттінеллі —

моїй compañera

alfileres, camas, sacapuntas

Частина перша

Потерпілі сторони

Війна подібна до будь-яких нездорових стосунків. Урвати їх хочеться, та якою ціною? А ще важливіше, мабуть, оце: чи почуватиметеся ви бодай на йоту ліпше опісля?

Розділ перший

Вперше з Яном Шнайдером я зустрівся в орбітальному шпиталі Протекторату на висоті трьохсот кілометрів, над пошарпаними хмарами Санкції-IV, коли мучився страшним болем. Формально в системі Санкція взагалі не мало бути контингенту Протекторату: останні представники планетарного уряду невтомно репетували зі своїх бункерів, що це — справа внутрішня, а місцеві корпоративні гравці мовчки погодилися тимчасово підписатися під цими словами.

Відповідно, судна Протекторату, що валандалися системою, відколи Джошуа Кемп підняв свій революційний стяг у Індиго-Сіті, змінили свої розпізнавальні коди, а фактично їх викупили на умовах довгострокової оренди різні задіяні в цьому корпорації, які тоді передали їх в оренду воюючому уряду як частину неоподатковуваного фонду місцевого розвитку. Ті ж, яких не збили з неба старенькі Кемпові бомби-мародери, що виявилися несподівано ефективними, перепродадуть Протекторату до завершення терміну оренди, знову списавши будь-які чисті втрати на податки. І в усіх, куди не глянь, чисті руки. Тим часом усіх представників керівного складу, травмованих у боях із Кемповими силами, відвезли шатлами від гріха подалі; саме про це я передусім і думав, обираючи для себе сторону конфлікту. Ця війна, поза сумнівом, була брудна.

Шатл вивантажив нас просто на ангарну палубу шпиталю, з відверто безцеремонним поспіхом викинувши десятки капсульних нош за допомогою пристрою, чимось подібного до величезної стрічки з набоями. Коли ми з гуркотом і клацанням вибралися на крило і спустилися на палубу, я ще чув, як стихає пронизливий вереск моторів корабля; а коли мою капсулу відкрили, повітря в ангарі обпалило мені легені холодом нещодавно звільненого твердого космосу. Все враз укрилося шаром крижинок, і моє обличчя теж.

— Ти! — голос був жіночий, грубий від стресу. — Тобі боляче?

Покліпавши, я прибрав з очей кригу, поглянув на свій залитий кров’ю бойовий однострій і прохрипів:

— А вгадайте.