Роберт Вільям Чемберс
Король у Жовтому
ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ МОЄМУ БРАТОВІ
Той, що відновлює репутації
Ne raillons pas les fous; leur folie dure plus longtemps que la nôtre…. Voilà toute la differénce[1]…
Наприкінці 1920 року уряд Сполучених Штатів Америки майже завершив упровадження програми, прийнятої протягом останніх місяців адміністрацією Вінтропа[2]. Країна перебувала у стані цілковитого спокою. Усім відомо, як вирішуються проблеми з тарифами та безробіттям. Війна з Німеччиною, що розпочалась з її нападу на острови Самоа, начебто не лишила жодного знаку на добробуті країни, а тимчасова окупація Норфолка армією загарбника була забута у світлі численних перемог військового флоту США над силами супротивника. Воєнний успіх спричинив суттєве погіршення стану військ генерала фон Ґартенляубе у штаті Нью-Джерсі. Інвестиції у Кубу та Гаваї цілком виправдали себе, острови Самоа як важливий вугільний порт так само відповідали витратам.
Країна займала вигідну оборонну позицію. Кожне прибережне місто було максимально укріплене наземними фортифікаціями. Під опікою командування, що впровадило прусську систему набору[3], армія збільшила свої лави до трьохсот тисяч військовослужбовців з мільйоном потенційних вояків у резерві. Шість величних ескадр, що складалися з крейсерів і лінкорів, охороняли шість військово-морських баз, залишаючи пароплави на захист прибережних вод. Шановні добродії із Заходу нарешті усвідомили, що інститути для підготовки дипломатів необхідні для освіти баристерів[4] не менше за юридичні школи. Таким чином, тепер наші закордонні інтереси могли захищати не тільки патріоти-самоучки. Словом, нація процвітала.
Комментарии к книге «Король у Жовтому», Роберт Уильям Чамберс
Всего 0 комментариев