— Ні, ні, навіть не думай! Це єдине місце, де я можу сховатися і від мами, і від Міри. Їм весь час щось від мене потрібно! А тут я спокійно відпочиваю, ба-ач як добре виспався, — він потягнувся знову позіхаючи.
— Ти не виправний! — посміхнувся Тей. — Годі позіхати, подивись краще як гарно!
Тей підійшов ближче до річки і захоплено дивився на вогняне коло, що торкалося своїм краєм обрію. Жива блакить дерев у цю мить ставала зеленою, зливаючись кольорами з променями сонця.
— Чи є ще десь у світі місце, де було б так гарно?! — мрійливо запитав він.
— Так, справді гарно, — обтрушуючи одяг промовив Форо.
— Як ти гадаєш, є ще десь у світі схожі на нас істоти?
— Не знаю, мабуть що є, але ми навряд чи зможемо коли-небудь їх побачити. І це навіть добре, адже не відомо які вони, і як будуть до нас ставитися.
— Згоден. А все ж цікаво! Ну то що, хто перший добіжить до будинку старого Зуфа? — Хлопці рвонули наввипередки сміючись і перестрибуючи каміння та кущі.
Зуф був цілителем та порадником для усіх жителів Лешти. А ще він умів чаклувати, але забороняв розмови про це, та ніколи не допомагав ембам таким чином. Усі його ліки були на основі рослин, тільки він знав усі назви та лікувальні властивості кожної з них. І хоча емби хворіли не часто, все ж час від часу зверталися до старого по допомогу.
Будинок Зуфа був темного кольору, не такий як у решти жителів Лешти. Він стояв на окраїні містечка, і хлопці частенько зупиняли біля нього свої перегони, вихваляючись швидкістю між собою.
— Знову граєтеся, мов хлопчаки! — почулося позаду бубоніння Зуфа. Він саме повертався з Великого лісу, тримаючи у руках оберемок різнотрав’я.
— Доброго дня, дядьку Зуфе!
— Добридень і вам! Форо, ти вже маєш стати серйозним, незабаром одружишся, а все ніяк не подорослішаєш! Тей хоч і молодший на кілька років, та все ж більш відповідальний. Сьогодні до мене Залда приходила, жалілася на тебе. Зовсім не думаєш про матір, а вона ж у тебе одна!
Форо нагнув голову і прошепотів до Тея: «Почало-о-ося!». Але стояв мовчки і голови не підіймав.
Комментарии к книге «Маленький світ», Марта Коваленко
Всего 0 комментариев