«Зона досяжності»

— Заткнись! Я звільняю тебе від твого великого кохання. Бо тоді, може, в тобі знайдеться хоч малесеньке місце для любові. І… І якби в тебе були свої діти…

— Та як я можу?!?

— Думай, гаденя, вигадуй. — Лариса відчула, що в неї вже почав вповзати байдужий нічний холод. Зітхнула. Можливо, востаннє. — Може, додумаєшся, що ідея кохання — вічне безмежжя. Ідея любові — безмежна вічність. Ти ще ж дитина, Гременцю. А головна робота дитини — вигадувати своє майбутнє. І не дозволяй нікому робити це за тебе. Навіть найулюбленішим істотам.

— Ларисо-о-о!!!

— Все. Втім… Послухай, Гременцю, дозволь мені переговорити з Романом. В останній раз. Дозволь, а?..

Виструнчена жіноча постать вібрувала на парапеті мосту, що струною натягнувся між небом та землею. А вниз за течією Дніпра, за Чорним морем, за Босфором та Суецем, в далекому Індійському океані, на розпеченій палубі захопленого судна Роман напружено втупився в ствол пістолета, спрямованого просто на нього.

«Ну, от і все!» — подумав.

Краєм ока вловив якийсь рух і ледь здійняв очі над головою пірата. Зв’язка залізних діжок, принайтована на талю, раптом повільно зрушила з місця і почала безшумно падати просто на його супротивника. Швидше… швидше… швидше… Наче ставлячи останню крапку в якійсь сумній та неймовірній історії.

Листопад—грудень 2008 р.