«Кароліна і дорослі»

— А щось таке траплялося з іншими дітьми, які росли в цьому домі?

— Аякже! Однак не сподівайся, що вони можуть тобі щось розповісти тепер, відколи виросли. І ти також виростеш, Кароліно, адже ти так швидко ростеш! Скоро станеш дорослою дівчиною. Міряючи все життя час, я маю його…

— А мені не дуже хочеться рости, — сказала Кароліна.

— Невже ти хочеш назавжди лишитися такою, як нині, такою, як оті діти із задзеркальної країни?

— Ой, ні! — вигукнула дівчинка.

— Отож ти виростеш. І це буде чудово… А коли ти станеш дорослою, в тебе будуть діти.

— Я ніколи їх не сваритиму, — сказала Кароліна.

— Ха-ха ха-ха! — засміявся Адоніс.

Потім він знову став серйозним.

— Я з ними розмовлятиму вночі, — сказав Адоніс. — Ти про це не знатимеш. Ти навіть забудеш, що я вмію розмовляти, і вважатимеш, що я — лише старий механічний пристрій для вимірювання часу. Саме так! І не суди надто суворо дорослих, бо й сама колись станеш дорослою.

— А яка пташка буде в мене? — спитала Кароліна.

— Про це дізнаються вже твої діти, — відповів Адоніс.

Він випростався в своїй дерев’яній тозі, і Кароліна збагнула — їхню розмову скінчено. Адоніс більше нічого не скаже.

Оглавление