«Королик і ведмідь»

Iван Якович Франко

КОРОЛИК І ВЕДМІДЬ

Ішов Ведмідь з Вовком по лісі, аж ось зацвірінькала якась пташка у корчах. Підійшли ближче, а маленька пташка з задертим хвостиком скаче по гілках та цвірінькає.

- Вовчику-братику, а що це за пташка так гарно співає? - запитав Ведмідь.

- Цить, Ведмедю, це Королик! - шепнув Вовк.

- Королик? - прошепотів і собі переляканий Ведмідь.- Ой, то в такім разі треба йому поклонитися?

- Авжеж,- каже Вовк, і обоє поклонилися Короликові аж до самої землі. А Королик навіть не дивиться на них, скаче собі з гілки на гілку, цвірінькає та все задертим хвостом махає.

- Чи бач, яке мале, а яке горде! - бурчить Ведмідь.- Навіть не гляне на нас! Цікаво б було хоч раз заглянути, як там у нього в палаті.

- Не знаю, як воно буде,- мовив Вовк.- Я хоч і знаю, де його палата, але заглядати до неї ніколи не посмів.

- А що, страшно хіба?

- Страшно не страшно, а так якось не випадало.

- Ну, ходім, я загляну! - промовив Ведмідь. Прийшли до дупла, де було Короликове гніздо, та тільки що Ведмідь хотів заглянути досередини, аж тут Вовк - сіп його за полу.

- Ведмедю,- прошепотів,- стій!

- А що там таке?

- Не бачиш, он Королик прилетів! А от і його Королева. Незручно нам заглядати при них.

Ведмідь відійшов з Вовком у кущі, а Королик і його дружина влетіли до свого дупла, щоб нагодувати малят. Коли вони повилітали, до дупла наблизився Ведмідь і заглянув досередини. В дуплі було, як у дуплі: прогниле дерево, трохи пір'я настелено, а на пір'ї п'ятеро маленьких Короленят.

- Ну, хіба це королівська палата! - скрикнув Ведмідь.- Та це якась нора! А ці писклята хіба королівські діти? Тьху, та й погані ж, приблуди!

І, сплюнувши сильно, Ведмідь хотів іти собі геть, аж тут маленькі Королики як запищать у гнізді: