«Карлсон прилітає знов»

Астрід Ліндгрен. Карлсон прилітає знов

Астрід Ліндгрен

Карлсон прилітає знов

Переклад Ольги Сенюк

© A.Lindgren. Karlsson

på taket flyger igen, 1962

© О.Сенюк (переклад), 1990

© Ілун Вікланд (ілюстрації)

Джерело: А.Ліндгрен. Пеппі

Довгапанчоха. Малий і Карлсон, що живе на

даху. К.: Веселка, 1990. 620 с. С.: 379-494.

OCR & Spellcheck: SK (ae-lib.org.ua),

2004

Це друга частина трилогії.

Справжня назва: Карлссон, що живе на даху,

прилітає знову.

Зміст

Знов удома

У Карлсоновій хатці

Карлсонова пригода з булочками

Карлсон запрошує Малого на бенкет

з булочками

Карлсон і телевізор

Карлсонів дзвоник

Невеличкий привид із Васастаду

Карлсон не привид, а просто Карлсон

Значна дама, що ходить і літає

Вродливий, розумний і до міри затовстий

Знов удома

В селі було чудово. Малий цілими днями

грався і майже не згадував про Карлсона. Та

як канікули скінчилися і він повернувся до

Стокгольма, то, тільки-но пе-пеступивши

поріг, зразу спитав:

- Мамо, а ви ні разу не бачили Карлсона?

- Ні, не бачила. Адже він полетів собі геть.

- Навіщо ви так кажете,- дорікнув її Малий.-

Я хочу, щоб він і далі жив на даху. Він повинен

вернутися.

- Але ж ти маєш тепер Бімбо,- намагалася

заспокоїти його мама. Вона гадала, що пора б

уже Малому забути про Карлсона.

Малий погладив Бімбо.

- Звісно, Бімбо дуже гарний, але він не має

пропелера і не може літати. Та й гратися з

Карлсоном цікавіше.

Малий помчав до своєї кімнати й відчинив

вікно.

- Карлсоне, ти там? - гукнув він з усієї сили.

Проте відповіді не було.

А назавтра в Малого почалось навчання в

школі. Тепер він був у другому класі. Після

обіду він щодня сидів у себе в кімнаті й

готував уроки. Вікно Малий тримав відчинене,

щоб почути, коли часом загуде щось так, як

Карлсонів моторчик. Проте гули тільки

машини на вулиці та ще інколи літаки, пролітаючи

над дахами. А Карлсонового моторчика так і

не чути було. [379]

- Він таки полетів геть,- сумно зітхав

Малий.- І ніколи вже не повернеться.

Вечорами хлопчик лежав і думав про

Карлсона, а часом і схлипував нишком під

ковдрою, щоб ніхто не бачив. Так минали дні:

то школа, то уроки, а Карлсона все не було.

Якось надвечір Малий сидів у кімнаті і

давав лад своїм маркам. В альбомі в нього зібралося

вже багато марок, але частину ще треба було

наліпити. Малий узявся ліпити їх і швидко

впорався. Лишилася тільки одна марка,

найкраща - її він відклав наостанок. То була

німецька марка з Червоною Шапочкою і вовком.

Вона страх як подобалась Малому.

Він поклав її перед собою на столі. І враз

почув за вікном гудіння. Таке гудіння, немов...

о, справді, схоже на Карлсонове! І то таки

був Карлсон. Він шугнув просто у вікно й

вигукнув:

- Ге-гоп, Малий!

- Гей-гоп, Карлсоне! - гукнув Малий. Він

схопився з місця, радий-радісінький, і

стежив, як Карлсон двічі облетів лампу під

стелею і врешті приземлився перед ним. Тільки-но

Карлсон спинив моторчика, крутнувши за ґудзика

на животі, як Малий кинувся обіймати його.

Та Карлсон відіпхнув його пухкою ручкою і

сказав:

- Спокійно, тільки спокійно! Нема в тебе

чогось попоїсти? Наприклад, тюфтельок? Або,

може, торта з кремом?

Малий похитав головкою:

- Ні, мама сьогодні не смажила тюфтельок. А

торт у нас буває тільки на іменини.

Карлсон пирхнув.

- І що це за люди? «Тільки на іменини...» А

коли [380] приходить давній приятель, що не

бував місяцями? Твоїй мамі годилося б

подумати, чим його зустріти.

- Так, але ж ми не знали...- почав Малий.

- Не знали! - обурився Карлсон.- Ви повинні

були сподіватися! Повинні були сподіватися,

що я можу прилетіти сьогодні, і твоїй мамі

вже цього мало бути досить, щоб вона одною

рукою ліпила тюфтельки, а другою підбивала

крем.

- На підобідок у нас сьогодні була ковбаса,-

знітився Малий,- може, хочеш...

- Ковбаса, коли приходить давній приятель,

що не бував місяцями?! - Карлсон знову

пирхнув.- Ну, звісно, як зв'яжешся з такою

родиною, то навчишся обходитись абичим...

Неси сюди ковбасу!

Малий щодуху помчав до кухні. Мами не було

вдома, пішла до лікаря, і він не міг її

спитатися за ковбасу. Але ж як було не

пригостити Карлсона! На тарілці лежало ще п'ять

кружалець, і Малий забрав їх усі.

Карлсон накинувся на ковбасу, мов шуліка.

Він напхав повен рот і начебто був цілком

задоволений.

- Ну,- сказав він,- щоб ковбаса мені

страшенно смакувала, не можу сказати. Звісно,

це не те, що тюфтельки, але від декого чогось

путнього годі й чекати.

Малий збагнув, що то він «дехто», тому

швидко звернув мову на інше.

- Гарно тобі було в бабусі? - запитав він.

- Так гарно, що й сказати не можна. Тому я й

не думаю нічого казати,- відповів Карлсон,

жадібно вминаючи ковбасу.

- Мені також було гарно,- сказав Малий і

почав розповідати Карлсонові, що він робив

у бабусі.- Моя бабуся така добра, така

ласкава. Ти б навіть не повірив, як вона зраділа,

коли я приїхав. Вона страх як міцно обняла

мене.

- Чого це? - здивувався Карлсон. [381]

- Бо вона любить мене, розумієш,- пояснив

Малий. Карлсон перестав жувати.

- Ти, звісно, не віриш, що моя бабуся любить

мене ще дужче, га? Не віриш, що вона кинулась

до мене і обняла так, що в мене аж лице посиніло,

тільки з великої любові до мене, не віриш, га?

То я скажу тобі, що в моєї бабусі руки немов

залізні, і якби вона притиснула мене ще на

сто грамів дужче, то я б не сидів тепер тут,

бо було б по мені.

- Невже? - здивувався Малий.- Яка ж у тебе

бабуся, що так обнімає!

Він сказав Карлсонові, що його бабуся не

обіймає так міцно, але все-таки любить його

і завжди ласкава з ним.

- Хоч вона часом буває найдокучливіша в світі,-

докінчив Малий, трохи подумавши.- Ходить і

надокучає: [382] то загадує міняти шкарпетки,

то забороняє битися з Лассе Янсоном, то ще

щось.

Карлсон відсунув від себе порожню тарілку.

- І ти, звісно, не віриш, що моя бабуся ще

надокучливіша, га? Не віриш, що вона

накручувала будильника і схоплювалася

щодня о п'ятій годині, щоб мати час

надокучати мені: то я мушу міняти шкарпетки,

то не повинен битися з Лассе-Янсоном...

- Ти знаєш Лассе Янсона? - здивувався Малий.

- Ні, хвалити бога.