Для чтения книги купите её на ЛитРес
Реклама. ООО ЛИТРЕС, ИНН 7719571260, erid: 2VfnxyNkZrY
Валерій ШЕВЧУК
ПАННА КВІТІВ
КАЗКИ МОЇХ ДОЧОК
ПЕРЕДМОВА
Ця книжка, що лежить перед тобою, читачу, писалася давненько, коли мої дочки були ще малі. Історія складання її цікава, і я хочу її розповісти, щоб і тобі був зрозумілий підзаголовок: «Казки моїх дочок».
Якось підійшла до мене тоді шестирічна дочка Юліана і каже:
— Тату, ось ти письменник, а ми не знаємо який!
— Звісно, не знаєте, — відповів я, — Бо я дорослий письменник, тобто пишу для дорослих. Виростеш і прочитаєш, мої книги.
— А чому б тобі не написати книги для нас, — сказала й старша моя дочка Мирослава, — А то всі знають, який ти письменник, а ми, твої діти, й не знаємо.
Я задумався: а може, й справді узяти й написати книгу казок, адже ми, дорослі й діти, потайки тягнемося до казки: мріємо — і це казка, сподіваємося — і це також казка. Але щось мене й стримувало.
— Боюся, — сказав своїм дочкам, — Дорослим писати легше, як дітям. Дітям треба писати по-особливому.
— Хочеш, ми тобі допоможемо? — сказала Юліана, — Он у мене в зошиті вже написано кілька казок, але так — по-дитячому. Візьми й перепиши, як це письменники роблять, по-дорослому.
— І я тобі хочу допомагати, — сказала Мирослава.
Юліанин зошит зберігається в мене й досі. Його не можу перегортати без зворушення. Вона писала великими друкованими літерами, бо інакше не вміла, а ще малювала малюнки. Я уважно перечитав оті плоди дитячої фантазії, передивився малюнки, й мені подумалося: щось тут є. Отак разом вигадувати з дітьми, — може, й справді напишеться книжка?
І ми почали. Разом вигадували героїв (імена придумували дівчатка, і всі мої спроби щось і собі тут докинути відміталися категорично), разом обмірковували, як героям поводитись у тій чи іншій історії.
Валерій ШЕВЧУК
ПАННА КВІТІВ
КАЗКИ МОЇХ ДОЧОК
ПЕРЕДМОВА
Ця книжка, що лежить перед тобою, читачу, писалася давненько, коли мої дочки були ще малі. Історія складання її цікава, і я хочу її розповісти, щоб і тобі був зрозумілий підзаголовок: «Казки моїх дочок».
Якось підійшла до мене тоді шестирічна дочка Юліана і каже:
— Тату, ось ти письменник, а ми не знаємо який!
— Звісно, не знаєте, — відповів я, — Бо я дорослий письменник, тобто пишу для дорослих. Виростеш і прочитаєш, мої книги.
— А чому б тобі не написати книги для нас, — сказала й старша моя дочка Мирослава, — А то всі знають, який ти письменник, а ми, твої діти, й не знаємо.
Я задумався: а може, й справді узяти й написати книгу казок, адже ми, дорослі й діти, потайки тягнемося до казки: мріємо — і це казка, сподіваємося — і це також казка. Але щось мене й стримувало.
— Боюся, — сказав своїм дочкам, — Дорослим писати легше, як дітям. Дітям треба писати по-особливому.
— Хочеш, ми тобі допоможемо? — сказала Юліана, — Он у мене в зошиті вже написано кілька казок, але так — по-дитячому. Візьми й перепиши, як це письменники роблять, по-дорослому.
— І я тобі хочу допомагати, — сказала Мирослава.
Юліанин зошит зберігається в мене й досі. Його не можу перегортати без зворушення. Вона писала великими друкованими літерами, бо інакше не вміла, а ще малювала малюнки. Я уважно перечитав оті плоди дитячої фантазії, передивився малюнки, й мені подумалося: щось тут є. Отак разом вигадувати з дітьми, — може, й справді напишеться книжка?
І ми почали. Разом вигадували героїв (імена придумували дівчатка, і всі мої спроби щось і собі тут докинути відміталися категорично), разом обмірковували, як героям поводитись у тій чи іншій історії.
Комментарии к книге «Панна квітів», Валерій Шевчук
Всего 2 комментариев
оля
10 апр
и где панна квитив
даша
10 апр
не какой