«Пригоди тричі славного розбійника Пинті»

1303

Описание

Ви тримаєте в руках книжку про одного з найвідоміших карпатських опришків Григора Пинтю, якого народ назвав Хоробрим. Пинтя був таким відомим, що указ про його арешт видав сам австрійський імператор, а грошова винагорода була визначена у 500 дукатів — велетенську на той час суму. Коли ватага Штаті приєдналася до проти-австрійського повстання мукачівського князя Ференца Ракоці II, той сприйняв це з великим захопленням, називаючи розбійницького отамана “славним”. Пинтя та його “чорні хлопці” здебільшого діяли на теренах Закарпаття та Прикарпаття. А в 1703 році вони навіть завоювали місто Косів на Івано-Франківщині. “Пригоди тричі славного розбійника Штаті” — перша українська повість про цю легендарну постать нашої історії. В її основу лягли народні перекази про опришків. Де в ній правда, а де — ні, відгадайте самі. А як знайдете в цій повісті химерні та незнайомі слова — то не минайте їх, а зазирніть до словничка в кінці книжки і з’ясуйте, що вони значать. Так розмовляли опришки.

1 страница из 118
читать на одной стр.

Настроики

Фон текста:

Текст
Текст
Текст
Текст

Аа
Roboto
Аа
Garamond
Аа
Fira Sans
Аа
Times

Пригоди тричі славного розбійника Пинті (fb2) - Пригоди тричі славного розбійника Пинті 239K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Александр Дюлович Гаврош

Пригоди тричі славного розбійника Пинті

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Ой, я в свої мамунцюні єден єдиначок^[1],

Або з мене буде ґазда^[2], або гайдамачок^[3].

ЯК ПИНТЯ СОБІ ДОЛЮ ОБРАВ

Не тепер і не колись, а, мабуть, ще в ті часи, як сам цісар^[4] під стіл пішки ходив, не в чужій країні, а в зеленій Верховині народився у селі Три Пеньки нічогенький хлопчик — десь так кілограмчиків зо п’ять. Назвали його Григором на честь небіжчика діда.

Та як уродився, на хрестинах після третьої чарки, за давнім карпатським звичаєм, стали йому до рук різні предмети тицяти. Ану, що візьме малий, то те з нього і буде.

— Ой, візьми папушу, синку! — розповила мати немовля та й тицяє йому хлібну скоринку. — Ой яка смачна! Ой яка цюця!

Схилилася над ним та аж прицмокує від задоволення, аби його здурити. А Пинтя не дурний: у відповідь ногами відбивається. Нащо йому поперек гнути на пісних верховинських ґрунтах^[5]?

— Гі! Не буде з нього хлібороба! — радісно гукнув тато. — Буде з нього лісоруб, як і я. Ану, чекайте лиш!