«Гімназист і Чорна Рука»

Тато підвозив до «Університету», найближчої від них етапнії метро. Учнівський квиток давав право їздити безкоштовно. А там до «Печорської» — і далі — сам, за будь-якої погоди. Перші класи ще мама водила за руку, потім — сам, бо мама працювала з татом на тій самій фірмі бухгалтером, та ще й не простим — старшим, тому не могла довго засиджуватись удома.

Поки Юрко Туряниця був малий, йому не надто подобалися такі довгі прогулянки. Та щойно почав дорослішати, зрозумів усі переваги. Особливо, коли повертався з гімназії додому. Батьки завжди приходили пізно, сина після школи не контролювали, лиш дзвонили на мобільний, питали, де він. Відповідь могла бути, якою завгодно. Юркові вірили, бо вчився непогано.

Спробував би інакше: за незадовільні табелі з Першої зразкової теж просили на раз-два. Нема чого псувати загальну картину успішності. Може, Юрко й хотів би зібрати віночок із поганих оцінок, щоб перейти до звичайної школи, та, по-перше, підведе батьків, котрі покладають на Першу зразкову надії. А по-друге, уже переконався: чим ближче від дому місце навчання, тим менше волі і більше батьківського контролю.

Ось і тепер, отримавши погрозу від лиховісноїЧорної Руки, гімназист Туряниця міг, нікому не звітуючи, піти в призначений час у призначене місце. Вирішить неприємну справу - й по всьому.

Хоч зараз Юркові було за себе трошки соромно. Навіть не трошки - дуже. Йшов у бік Подолу і увесь час думав, навіть тихенько бурчав собі під ніс:

- Теж мені - герой. У снах так б'ється, опирається, хоча б щось робить. Різні там ігри, спортивний табір пройшов. А тут злякався. Сказали принести гроші невідомо кому й не знати, за що. Ще й цілу тисячу. І ти нічого не робиш. Береш свої заощадження, киваєш, як баран, і слухняно несеш. Йдеш, як ягня на бійню. Хто ти після цього, Турянице...

Пригнічений невеселими думками, Юрко дістався до «Печерської», пересів на «Палаці спорту». Минаючи пересадкову станцію, побачив двох поліцейських - молодого й старшого. Чоловіки стежили за людськими потоками й про щось тихо перемовлялися. Майнуло - підійти до них, показати записку з погрозою, розповісти все, хай ловлять злочинця-вимагача. Навіть кілька кроків ступив до них, пішовши проти людської течії.

Молодший помітив хлопчину.

Кивнув запитально.