«Повторення пройденого»

Тамара Крюкова

Повторення пройденого

Світ потопає у несправедливості. Сьогодні Антон Єрмак переконався в цьому на власній шкурі. День не вдався із самісінького ранку.

На першому ж уроці він схопив двійку з алгебри, і все через те, що випадково розв'язав не свій варіант. Звісно, сама по собі така неуважність — не кримінал. Якби Антон наробив помилок, він отримав би заслужену трійку і міг би далі радіти життю. Проблема полягала в тому, що всі задачки були розв'язані на відмінно, що й викликало неабияке здивування математички.

Точні науки не були коником Антона. З математики він зазвичай не вилазив з трійок, коли-не-коли розбавляючи їх четвірками. Тож не дивно, що Алевтина Вікторівна вирішила, ніби він навмисне схитрував, аби списати у Насті Самсонової. А втім, не можна сказати, що її підозри були безпідставні.

Спочатку Антон і справді дав маху з варіантом, а коли помітив свій ляпсус, то міняти що-небудь було вже пізно, і він резонно вирішив, що нерозумно проґавити шанс і нічого не підглянути. Але найприкріше те, що він підглянув до сміхоти мало. У Настьки багато не спишеш. Ця жаднюга пильнує свого зошита, як бульдог — цукрової кісточки. Тож більшу частину контрольної Антон розв'язав самотужки, і двійка була кричущою несправедливістю.

На цьому Антонові пригоди не закінчилися. Наступним у розкладі стояв його улюблений предмет — історія. Антон читав стільки історичних романів та енциклопедій, що тут йому не було рівних. Але сьогодні навіть на уроці історії на нього чекала неприємність. Настя, макака білоголова, почала дражнити його за двійку з алгебри. Спочатку Антон мужньо терпів її кпини. Хвилину терпів, дві, а потім не витримав. Стусонув її по коліну. Не дуже, а щоб не випендрювалась. І тут сталася друга несправедливість. Анатолій Іванович вигнав його з уроку. І головне — Настьці хоч би що.

Настрій у Антона був на нулі. Щоб не стовбичити, як пеньок, у коридорі, він непомітно вислизнув зі школи і знічев'я почимчикував до сусідньої крамниці. Посновигавши між полицями і придбавши кока-колу, він повернувся, коли урок уже мав от-от закінчитися. Побачивши його, Федосєєв, у вузьких колах відомий як Федос, ущипливо запитав:

— Ну що, юний Геродоте, провітрив макітру? Нехило тебе з уроку потурили.

Антон не звик залишати випади на свою адресу без уваги. Тим паче, з Федосєєвим у них точилася непримиренна ворожнеча.

Миттєво оцінивши, чим можна діткнути супротивника, Антон скорчив поважну міну і сказав:

— Подумаєш, зате я в ролику знявся. Незабаром по ящику покажуть.

— Ага, суперблокбастер «Антон Єрмак огинається в коридорі», — пирснув Федосєєв.

— Багато ти тямиш! Я у «Перехрестя» ходив. Там промакція. Кока-колу халявну роздають і ще інтерв'ю беруть, — навіть оком не моргнувши, збрехав Антон і на доказ своїх слів смачно відсьорбнув із пляшки.

— Годі тобі заливати, — недовірливо сказав Федос.

Судячи з інтонації, було видно, що сумнів закрався-таки в його загартовану в перепалках душу. Антон до гарячого ще приском сипнув:

— Якщо зараз побіжиш, то, може, ще встигнеш. Хоча з такою мармизою тебе навряд чи по ящику покажуть. Це ж тільки дітей лякати!

Його презирливий тон остаточно переконав Федосєєва в тому, що Антон не бреше. Федосєєв у теж хотілося стати зіркою телеекрана, але він побоювався, що не встигне повернутися на початок наступного уроку. — Помітивши його душевні муки, Антон підкинув хмизу в огонь:

— Мені взагалі пощастило. Журналістка хотіла взяти інтерв'ю у дітей. У сенсі, молоде покоління обирає здоровий спосіб життя. А як на те, навколо самі дорослі.

— А телевізійники ще не пішли? — зацікавилася Крилова.

Побачивши, що аудиторія розширюється, Антон відчув крила і натхненно додав:

— Та вони щойно камери встановили. Ще як мінімум годину зніматимуть. Тебе вони напевно знімуть. Ти дівчинка симпатична. А от щодо Федоса — не знаю. Фактура не та!

Антон умів бути переконливим. Як наслідок, шестеро учнів з класу зірвалися до супермаркету на горезвісні зйомки. Зірки, що не відбулися, повернулися піймавши облизня аж на середину наступного уроку. На додачу вони зіткнулися ніс у ніс у коридорі з директором. Той зажадав пояснень. Тоді й сталася третя несправедливість. Антонових батьків викликали до школи, а прогульники відбулися легким переляком.

Загалом, життя явно не вдалося.

Як і слід було сподіватися, Антонів батько, Юрій Миколайович, не заплескав у долоні з радощів, коли дізнався, що його викликають до директора.

— Що ти накоїв цього разу? — грізно спитав він.

— Нічого такого, — скромно знизав плечима Антон.

— Нічого було минулого разу, коли ти влаштував у школі коротке замикання. Але тоді мене викликали до фізика. А тепер — до директора. Схоже, ти прогресуєш.

— Та я просто пожартував. Сказав, що в «Перехресті» промакція. На рекламу знімають і халявну кока-колу дають.

— Що це за вислів — «халявна»? Невже не можна говорити по-людськи? Чому треба обов'язково засмічувати мову? — поморщився батько.

— Ну, задарма, — похнюплено виправився Антон.

— І через це мене викликають до директора? Не викручуйся. Кажи як на духу!

— Я ж не винен, що ці придурки повірили і втекли з історії.

— Так… Усі, значить, придурки, а ти розумник. Зірвав урок…

— Я не зривав. Там усього шість шлангів утекло. А Крилова, скелетина шаблезуба, нажалілася директору. Така злопам'ятна! Я їй одного разу на історії дату підказав — на триста років назад. Сміху було! А вона тепер злиться. Жартів не розуміє.

Синова тирада ніскілечки не зворушила Юрія Миколайовича. Мабуть' цього дня з почуттям гумору в нього було туго.

— Ти прямо штатний масовик-витівник, як я подивлюся, — скрушно похитав він головою. — Перед Анатолієм Івановичем соромно.

— Чого соромно? — обурився Антон. — Між іншим, я з історії кращий учень.

— І за це тебе вигнали з уроку? — спитав батько.

Його обізнаність виявилася для Антона цілковитою несподіванкою. Напевно Настька і тут устигла понабріхувати. Мало того, що Антон терпів сусідство Самсонової в школі. Вони ще й жили на одній сходовій клітинці, і їхні батьки дружили. Антон усім своїм виглядом давав зрозуміти, що він до цієї сімейної дружби не має ніякого стосунку, але його думка до уваги не бралася. Зате шпигунка місцевого значення Настя справно доносила про все, що траплялося в школі. Словом, бідного Антона облягли, як вовка, червоними прапорцями.

— Це все Настька підстроїла. Я не винен! — гаряче заперечив Антон.

— Ти скрізь без вини винний.

— В усякому разі, на історії. Я, може, взагалі істориком стану.

— А як же захоплення біологією? Чи це теж твої жартики? Для чого ми тобі купували дорогий мікроскоп? А де він, до речі? — поцікавився батько.

Його допитливість була невчасно. Мікроскоп лежав десь у надрах шафи, але його точне місцезнаходження відразу визначити було важко. А все через любов батьків до порядку. Вони обоє терпіти не могли, коли речі були розкидані по кімнаті. Щоб не дратувати охайних предків, Антон регулярно наводив лад. Прибирання полягало в тому, щоб позапихати усе в шафу, геть з-перед очей. Останнім часом робити це було все тяжче, адже шафа не гумова.

Кожного разу Антон давав собі слово неодмінно розібрати завали, тільки-но знайдеться вільний час. Але його ніколи не знаходилося. Точніше, коли випадала, вільна часинка, Антон геть-чисто забував про свої добрі наміри, а як згадував, то був чимось зайнятий. Антон підозрював, що при батькові шафу краще не відчиняти, тому якомога недбаліше відказав:

— У шафі, де ж іще!

Усе б обійшлося, якби не мама. Перед тим вона сиділа на канапі і з байдужим виглядом гортала глянсовий журнал, поклавши на Юрія Миколайовича неприємну місію розбиратися із сином. Але тут вона не витримала і докірливо кинула:

— Я ж казала, що йому не потрібний ніякий мікроскоп. А все твоя примха!

— Що значить — примха? — обурився Юрій Миколайович. — Я хочу, щоб він ріс освіченою людиною, чимось цікавився.

— Краще б ти приділяв йому більше часу. А твій мікроскоп зараз валяється невідомо де. Я взагалі не певна, що він удома, — заявила Людмила Сергіївна.

Юрій Миколайович пильно подивився на сина:

— Це правда?

— Ні, він у шафі. Слово честі! Просто… його треба шукати, — запевнив Антон.

— От за одним заходом і пошукаємо, — сказав Юрій Миколайович, прямуючи до синової кімнати.

Сперечатися далі було марно. Антон приречено поплівся слідом за батьком. Відчинивши дверцята шафи, Антон передбачливо відскочив убік, і правильно зробив, інакше його завалило б лавиною речей. Із шафи посипалися книжки, футбольний м'яч, зім'яті аркуші з малюнками, старі зошити, ракетка для бадмінтону, пожмакана футболка, ба навіть лопата!

Юрій Миколайович якусь мить сторопіло витріщався на купу барахла, а потім покликав дружину:

— Люба, а йди-но сюди, полюбуйся!

Людмила Сергіївна зазирнула до кімнати і, оцінивши ситуацію, похитала головою.

— Тепер ясно, чому у тебе завжди порядок.

— Як це розуміти? — суворо спитав батько.

— Я все приберу, — тихо пообіцяв Антон.

— Хотілося б.

Погляд Юрія Миколайовича упав на лопату, і його брови здивовано поповзли догори.

— А це, в біса, що таке?!

Він утупився очима в лопату, наче ніколи в житті не бачив подібного предмета. Питання було явно риторичне і відповіді не вимагало, тож Антон лише мовчки пересмикнув плечима.