«Тайлер вчиться дружити»

Мері Блер

Тайлер вчиться дружити

А ти віриш у дива? Так? Тоді одного разу до тебе неодмінно прилетить чарівний захисник! Адже ці милі крилаті звірятка завжди приходять на допомогу тим, хто вірить у диво…

Історії про добрих i вірних, сміливих i веселих ферiґардiв чекають маленьких читачів на сторінках цих чудових книжок.

Розділ 1. Новенький

У місті ферiґардів панувало пожвавлення — чекали на прибуття новеньких. Ніхто не знав, де і як народжуються чарівні захисники. Та раз на рік Учитель-кіт звідкілясь приводив до міста малюків. Вони були геть незграбні, іще не вміли давати раду слабким крильцям, а їх­ні чарівні сили ледве жевріли.

І от урочиста мить настала. На синю хмару м’яко сів білий мов сніг кіт. За ним одне за одним опустилися маленькі крилаті звірятка. Тут були кроленята, кошенята, цуценята, білочки й навіть ведмежа. Дорослі ферiґарди зустріли новачків дуже радо. Коли малюки опинилися в самому серці міста чарівних захисників, їх обсипали різнокольоровими іскрами. А потім ферiґарди закружляли над ними в танку. Нарешті Учитель змахнув лапами, і всі крилаті тварини застигли в очікуванні.

— Ласкаво просимо до міста фе­рiґардів! — весело вигукнув кіт. — Тут ви навчитеся всього, що повинні знати чарівні захисники, а головне — саме тут ви зрозумієте, що таке справжня дружна сім’я.

Учитель повів малюків до великої круглої хмарини. Він махнув лапою, і в її пухнастій поверхні утворився прохід. Кіт запросив дітлахів зайти всередину.

— У таких будиночках живуть ферiґарди. Поки ви не підростете, житимете всі разом.

— А-а-а коли підростемо? — не­сміливо спитало цуценятко.

Кіт усміхнувся й поплескав малюка по щоці.

— А коли підростете, кожен із вас спорудить собі кольоровий будиночок, такий, які ви бачите довкола. А тепер відпочивайте й набирайтеся чарівних сил. За навчання візьмемося завтра.

По цих словах крилатий кіт розчинився в повітрі. Малюки затишно влаштувалися на м’якій підлозі синьої хмари й поснули.

Наступного ранку, щойно зійшло сонце й будинок маленьких ферiґардів засяяв у його променях, малюки вилетіли назовні. Тут на них уже чекав Учитель-кіт. Дивно, але, крім нього, у небесному місті більше нікого не було.

— Учителю, а де ж решта ферiґардів? — спитало ведмежа. — Учора їх було так багато.

— Учора вони позліталися сю­ди, щоб привітати вас. А сьогод­ні їм треба було повертатися у спра­вах.

— А що роблять ферiґарди?

— Ферiґарди — це чарівні захисники. Вони завжди приходять на допомогу до тих, хто вірить у дива й потребує допомоги. Невдовзі ви також станете сміливими й силь­ними захисниками, але для цього треба добре вчитися.

— Тоді хутчіше вчіть нас! — нетерпляче пискнуло білченя.

Кіт засміявся й кивнув:

— У такому разі — нумо до занять!

Відтоді малюки старанно взялися за навчання. Вони швидко опанували мистецтво польотів, і тепер їхнім улюбленим заняттям було літати один за одним наввипередки, вправно огинаючи різнокольорові будиночки ферiґардів.

І лиш один новенький не брав участі у веселих іграх. Це було білченятко на ім’я Тайлер. Друзі запрошували його попустувати з ними, але він завжди відмовлявся. У нього були більш серйозні справи: малюк знову і знову повторював усі чарівні прийоми, які показував на уроках Учитель.

— Тайлере, — якось спитав у білченятка білий кіт, — чому ти не бавишся зі своїми товаришами?

— Учителю, як же я можу гратися, коли так багато ще не вмію! — вигукнув крилатий пухнастик. — Адже ви самі казали, що завжди є хтось, кому потрібна чарівна допомога.

— Маля, але ж дружити теж треба вміти.

— А що тут складного? Літай собі безтурботно та й літай… — пирхнув Тайлер. — А я мрію якомога швидше отримати своє перше завдання. Я так хочу стати хорошим захисником!

Кіт на якусь мить замислився, дивлячись на білченятка, а потім усміхнувся:

— Гаразд! У мене є для тебе зав­дання. Але ти повинен пообіцяти мені, що за найменшої небезпеки негайно покличеш на допомогу дорослого ферiґарда. Обіцяєш?

— Так, Учителю, обіцяю, — сяючи від щастя, закивало білченятко.

— Тоді вирушаймо в дорогу!

Крилатий кіт узяв білченя за лап­ку, і обидва ферiґарди розчинилися в повітрі. Наступної миті Вчитель зі своїм учнем вмостилися на гілці високого дерева прямісінько перед вікнами великого будинку.

— Поглянь, Тайлере, — показав лапою у вікно кіт. — Це Дженні та Майк — близнюки. І вони потребують захисту.

— А що я повинен робити? Від чого мені їх захищати?

— Річ у тім, що в них з’явилося дуже небезпечне захоплення. І тобі треба простежити, щоб вони не вскочили в халепу. Це й буде твоїм першим завданням.

— Але я думав, що доведеться боротися з чудовиськами, а не стежити за звичайними дітьми, — розчаровано зітхнув маленький ферiґард.

— Ти не хочеш допомогти Джен­ні та Майку? — примружив око кіт і уважно подивився на Тайлера.

— Ні-ні, — заквапилося з відповіддю білченятко. — Я ж захисник, тому повинен допомогти цим дітям.

— Будь дуже уважним, діти такі дзиґи. І пам’ятай про свою обіцянку, — сказав на прощання кіт і зник.

Розділ 2. Небезпечне захоплення

Тайлер вирішив відразу ж узятися до діла і, не гаючи ані хвилини, влетів у розчинене вікно. Маленький ферiґард залишався невидимим, тому близнюки не помітили гостя.

Діти зосереджено порпалися у фотоапараті.

— Тепер усе готово! — радісно вигукнув Майк. — Я встановив режим автоматичної зйомки.

— Навіть на кнопку натискати не треба? — здивувалася Дженні.

— Навіщо? Треба лиш увімкнути фотоапарат, і він сам робитиме світлини щодесять секунд. А потім ми виберемо найкращі. Ну що, ходімо?

Дженні кивнула, і близнюки вибігли з кімнати. Тайлер подався за ними. Летіти йому довелося довго, бо діти рушили до дальнього пляжу, де на стрімких схилах гніздилися морські птахи. Саме їх мали намір фотографувати дітлахи. Річ у тім, що Майк обожнював малювати й мріяв перемогти в конкурсі юних художників, який невдовзі мав відбутися в їхньому містечку. У Дженні було інше захоплення — вона полюбляла фотографувати. У близнюків з’явилася чудова ідея: зробити неймовірні світлини, з яких Майк потім малюватиме свої картини. Здаватиметься, ніби їх писали з натури.

— Птахи так близько не підпустять до себе жодного художника, — захоплено пояснював Майк сестрі. — Та й мольберт там встановити неможливо. А ми вирішимо відразу дві проблеми.

— А я зможу зробити цілий альбом із добірних світлин! — підтримала його Дженні.

Нарешті діти дісталися краю урвища. Звідси розгортався чудовий краєвид. Унизу море лунко накочувало хвилі на каміння, а вгорі, на скелях, вирувало життя. Тисячі птахів влаштували тут гнізда.

Майк скинув наплічник і дістав із нього камеру, прилаштовану до налобного ліхтарика. Хлопчик надів на голову цю складну конструкцію й рішуче попрямував до краю прірви.

— Майку, може, таки прив’яжемо тебе? — несміливо спитала Дженні.

— Я вилазив ці скелі вздовж і впоперек. Та й прив’язати мотузку тут нема до чого, — заспокоїв дівчинку брат.

Побачивши, як Майк звісив ноги зі скелі, Тайлер дуже злякався.

«Он воно яке в них захоплення! Справді небезпечне, — подумало білченятко. — Що ж його робити? Кликати Вчителя на допомогу? Але ж поки що нічого страшного не відбувається».

Ферiґард підлетів ближче й тепер кружляв коло самісінького Майкового плеча. Зумівши сяк-так прилаштуватися на каменях, хлопчик увімкнув камеру. Щоб до об’єктива потрапило якомога більше птахів, Майк став просуватися вздовж провалля. Він спритно перебирав руками й ставив ноги на зручні уступи. Йому це вдавалося так легко, що білченя заспокоїлося. Маленький захисник також захопився фотополюванням, і, помітивши гарну пташку, не втримався:

— Он ту, он ту зніми!

Тайлер забув, що Майк не знає про його присутність. Хлопчик різко смикнувся, озираючись, і враз утратив рівновагу. Широко змахнувши руками в намірі за щось ухопитися, хлопець полетів у прірву.

— Майку! — злякано зойкнула Дженні.

Тайлер устиг учепитися кігтиками в комір хлопчика й тепер щосили намагався утримати його. Але зупинити падіння він не міг, хіба що трохи сповільнити.

— Учителю! Допоможіть! — що­сили заволав малий ферiґард, відчуваючи, що останні сили полишають його, і враз знепритомнів.

Несподівано нізвідкіля виріс виступ скелі, і Майк упав на нього, скрикнувши від болю. В очах у нього спалахнули тисячі іскор, але він устиг помітити, що поруч гупнулась грудка золотисто-рудого хутра.

У повітрі з’явився великий білий кіт і став кружляти над хлопцем. Потім він акуратно доторкнувся до його чола, і біль ущух.

Кіт сказав:

— Поспи, дитино. Твоя сестра вже покликала на допомогу.

Майк заплющив очі.

Потім кіт дбайливо підхопив білченя й зник. За мить Учитель зі своєю дорогоцінною ношею з’явився в місті ферiґардів. Махнувши хвостом, він створив світлосяйну хмару, у середину якої поклав маленького захисника, який геть знесилів.

Кілька днів маленький ферiґард спав у цій чарівній хмарі. Поступово його крильця знову засвітилися рівним білим сяйвом. Коли Тайлер прокинувся, Учитель був поруч. Кіт гладив малюка по голівці й усміхався.

— Учителю, — схлипнуло білченятко. — Я все зіпсував…

На очах у малюка забриніли сльози.

— Не плач, Тайлере, сльозами лихо не виплачеш. Добре, що ти згадав про свою обіцянку й покликав на допомогу. А то все скінчилося б геть невтішно.