«Ґолді у Страшному парку»

Мері Блер

Ґолді у Страшному парку

А ти віриш у дива? Так? Тоді одного разу до тебе неодмінно прилетить чарівний захисник! Адже ці милі крилаті звірятка завжди приходять на допомогу тим, хто вірить у диво…

Історії про добрих i вірних, сміливих i веселих ферiґардiв чекають маленьких читачів на сторінках цих чудових книжок.

Розділ 1. Єва заблукала в лісі

Одного чудового літнього ранку батьки Єви вирішили разом із донькою поїхати до озера. Тато дівчинки — офіцер поліції містер Джонс — багато працював, тому, коли в нього траплялися вихідні, намагався провести їх із родиною на природі.

Для Єви ця поїздка була особлива, — адже вона обіцяла пригоди. Річ у тім, що зовсім недавно, на її сьомий день народження, батьки подарували їй цуценя. Його назвали Лонні. І ось тепер вони разом із ним їхали в машині і з цікавістю розглядали, що діється за вікном.

— Ура! Приїхали! — зраділа дів­чинка, коли автівка зупинилася на березі озера. — Матусю, можна я покажу Лонні нашу галявину?

— Чому б і ні! Але візьми його на повідець. Він уперше на природі й може втекти.

Єва начепила на цуценя нашийник із повідцем і відчинила дверцята машини. Лонні радісно заскавучав і став гасати по галявині. Дівчинка ледь встигала за ним.

Батьки збирали хмиз для багаття, а Єва із цуценям вирушила до струмка. Дівчинці подобалося милуватися прозорою водою, що дзюрчала між камінням, і запускати кораблики з листочків.

Вона йшла знайомою стежкою, Лонні жваво біг попереду. Йому було все цікаво, і він раз по раз завертав у кущі, що росли обабіч стежки. Повідець чіплявся за гілки, заплутувався в них, і Єві весь час доводилося розплутувати його. Нарешті, їй усе це набридло, і вона відстебнула його від нашийника.

— Лонні, ти ж далеко не біжи, а то заблукаєш, — суворо наказала дівчинка цуценяті.

Собача радісно загавкало у відповідь і стрибнуло в чагарникові хащі.

— Лонні, ти куди? Нам в інший бік! — скрикнула Єва й кинулася за ним.

Дівчинка чула віддалік гавкіт свого неслухняного вихованця і, оминувши кущі, бігла на звук. У просвіті між деревами промайнув Лонні, але за мить зник з очей. Дівчинка бігла й бігла, але ніяк не могла наздогнати цуценя. Тепер вона вже не чула і його дзявкотіння.

Озирнувшись, Єва зрозуміла, що не знає, де опинилася.

«Треба просто повернутися назад», — вирішила дівчинка й розвернулася, як їй здавалося, у той бік, звідки прибігла. Але всі дерева були такими однаковими, і вона ніяк не могла вийти на стежку.

Єва зрозуміла, що заблукала, і неабияк злякалася. Вона покликала на допомогу, але ліс відповів їй тільки пташиними голосами.

Єва заплакала.

— Такого прекрасного сонячного дня плакати негоже, — почула раптом дівчинка коло себе дзвінкий голос і підвела очі.

Перед нею на веселкових крильцях пурхало маленьке золотисто-руде лисеня.

— Хто ти? — несміливо спитала Єва.

— Мене звати Ґолді.

— Ти ж лисеня? То чому літаєш, та ще й розмовляєш?

— Я не звичайне лисеня, я — феріґард. Чарівний захисник.

— Так ти мені не примарився? Ти є  насправді? — досі не йняла віри своїм очам дівчинка.

Лисеня підлетіло до Єви ближче й лап­кою змахнуло сльозинку з її щоки.

— Я справжній, але побачити мене може тільки той, хто вірить у дива. А ти в них, гадаю, віриш.

— Аякже! І ти прилетів, щоб допомогти мені?

— Саме це і є покликанням феріґардів, — поважно відповіло лисеня. — Ну ж бо, ходімо, нам треба якнай­швидше знайти твоє цуценя.

— Лонні? Ти знаєш, де він?

Лисеня поманило Єву лапкою, і дів­чинка пішла за ним. Вони бігли крізь густі чагарники, але прямувати за феріґардом було напрочуд легко — гілки самі розступалися перед Євою, відводячи від неї свої колючки.

Уже за кілька хвилин Єва почула неспокійне гавкотіння цуценяти й голоси своїх батьків, які гукали її.

Дівчинка стала прощатися з лисеням. На її очах бриніли сльози.

— О, Ґолді, ти так допоміг мені! А тепер ти… зникнеш? — сумно спитала Єва.

— Я залишуся коло тебе, а твої батьки не зможуть побачити мене, — заспокоїло дівчинку лисеня.

Єва заквапилася до тата й мами. Вона не могла натішитися з того, що Лонні сам знайшов дорогу на галявину. Утім, дівчинка пообіцяла батькам не ходити в ліс сама.

Увечері, коли сім’я повернулася додому, золотисте лисеня все ще залишалося з Євою. Воно літало побіля неї і з цікавістю розглядало все навколо. Будинок нової подруги здався Ґолді таким затишним, що він став прилітати до дівчинки щодня.

Розділ 2. Живе скло

Одного разу Єва гралася з Ґолді у своїй кімнаті, а у вітальні мама й тато дивилися телевізор. Раптом мама покликала доньку. Показували передачу про скульптури зі скла. Єву вразило, що скляні квіти й метелики мали такий вигляд, немов справжні.

З передачі стало відомо, що в місті, де жила Єва, незабаром мала відбутися виставка скляних скульптур.

А за кілька днів тато, повернувшись увечері з роботи, просто з порогу радісно повідомив:

— Я купив квитки на виставку «Живе скло». — І помахав у повітрі яскравими папірцями.

— О, нарешті ми побачимо ці чарівні скульптури! — заплескала в долоні мама.

Єва теж зраділа. Увечері, уже лежачи в ліжечку, дівчинка сказала Ґолді:

— А ти полетиш із нами на виставку скляних скульптур?

— Ну… — скривило носика лисеня. — Там буде дуже багато людей. Та й що там цікавого?

— Люди, звісно, не вміють творити дива, але іноді щось по-справжньому прекрасне створити можуть. Будь ласка, летімо зі мною.

Єва так палко вмовляла Ґолді, що пухнастий упертюх нарешті погодився.

На виставці і справді було дуже багато людей. Єва хвилювалася, коли б, бува, хто-небудь не побачив Ґолді. Але маленьке лисеня слухняно сиділо на її плечі, залишаючись невидимим.

Вироби зі скла були напрочуд прекрасні: яскраві букети, ніжні метелики, розкішні дерева. Роботи деяких майстрів вражали своїми розмірами — над глядачами височіли величезні кораблі під вітрилами й казкові за́мки.

В окремій залі були виставлені роботи художниці Крістал Гартлесс. Саме тут зібралося найбільше глядачів. Адже містянам цікаво було подивитися не лише на унікальні фігури зі скла, але й на саму мисткиню. Міс Гартлесс жила у великому будинку на пагорбі, на схилах якого розкинувся незвичайний парк. Вона не мала друзів, і ніхто ніколи не ступав за високу огорожу, яка надійно захищала її таємниці. Жителі містечка назвали це місце Страшним парком.

— Подейкують, — прошепотіла Єва так, щоб тільки Ґолді міг її почути, — що в парку міс Крістал немає жодного живого дерева. Але мені здається, що це неправда. Просто вона дуже загадкова, тож люди й вигадують.

Ґолді кортіло якнайшвидше побачити скульптури цієї таємничої жінки. Тому лисеня, залишаючись невидимим, злетіло над головами людей і вмить опинилося в залі з виробами міс Крістал.

Єва пішла за своїм крилатим другом. І завмерла на порозі. Усе тут було не таке, як в інших залах виставки. Стін, здавалося, не існувало — їх густо заплітали виноградні лози. Покручені гілки, різьблене листя, ґрона фіолетових ягід були зроблені зі скла, але мали такий вигляд, ніби вони справжні.

— Це диво! Просто неймовірно! Вони немов живі! Яка майстерна робота! — лунало звідусіль.

— Рушай у кінець зали, — нараз почула Єва схвильований шепіт лисеняти.

— Що ти там угледів?

— Сама побачиш.

Дівчинка пробралася крізь натовп відвідувачів виставки в кінець зали. Їй було цікаво, що ж привернуло увагу її крилатого друга.

На скляній гілці сиділа фіолетова кішка. Але не це вразило Ґолді, а тепер і Єву. За спиною скляної тваринки були… крильця кольорів веселки.

— Так це ж феріґард! — зойкнула дівчинка.

— Так, — злякано прошепотіло лисеня. — Це Флері — моя подруга.

— Значить, міс Крістал бачила Флері і зробила її фігурку зі скла.

— Дуже сподіваюся, що це так. А раптом вона зачарувала справжню Флері? — злякався малюк. — Тоді все інше теж справжнє…

Єва охнула. На гілках сиділо безліч птахів і дрібних тваринок, а в кутку примостився великий ведмідь.

— Ти зможеш зняти з них чари? — з тривогою в голосі спитала Єва.

— Тут особливе чаклування. Зняти його може лише той, хто створив. Я повинен потрапити в Страшний парк, — пробурмотів чарівний захисник.

— Я піду з тобою, — твердо мовила Єва. — Слід зрозуміти, хто зачаклував феріґарда й усіх тварин, і врятувати їх.

— Мені не потрібен захист такої маленької дівчинки, як ти, — усміхнулося лисеня.

— А я геть не впевнена в цьому, — заперечила Єва, кинувши погляд на скляну кішечку.

Розділ 3. Помічник

Ґолді хотів був вирушити до будинку міс Гартлесс простісінько з виставки. Але Єва не хотіла і слухати про це.

— Ти бачиш, що сталося з Флері? А вона ж так само, як і всі феріґарди, чарівний захисник. Не можна квапитися з цим. Спочатку треба обміркувати план.

Увечері Єва сказала батькам «на добраніч» і пішла до своєї кімнати. Тут на неї вже чекали Ґолді й Лонні. Лисеня нервово кружляло кімнатою, а цуценя стежило за ним і тихенько скавуліло.

Щойно Єва увійшла до кімнати, як Ґолді кинувся до неї.

— Єво, мені здається, я здогадуюся, хто зачаклував Флері. Це міг зробити тільки феріґард!

— Але хіба феріґарди здатні заподіяти комусь шкоду? Ти ж казав, що чарівні захисники покликані допомагати тим, хто втрапив у халепу.