«Бланкі поспішає на допомогу»

Мері Блер

Бланкі поспішає на допомогу

А ти віриш у дива? Так? Тоді одного разу до тебе неодмінно прилетить чарівний захисник! Адже ці милі крилаті звірятка завжди приходять на допомогу тим, хто вірить у диво…

Історії про добрих i вірних, сміливих i веселих ферiґардiв чекають маленьких читачів на сторінках цих чудових книжок.

Розділ 1. Несподіване знайомство

З краєчку білої хмари сиділо щеня з маленькими крильцями. Воно сумно зітхало й бовтало лапками, а його м’яку білу шерсть роздував вітерець. «Хіба в цуценят бувають крила?» — запитаєте ви. Звісно, у звичайних цуценят їх немає, а ось у чарівних… Виявляється, у кожної живої істоти є захисник. Ці добрі чарівні тварини приходять на допомогу в скрутну хвилину, а називають їх феріґардами.

Щеня Бланкі, — саме так звали нашого захисника, — було справжнім вертуном. Воно полюбляло літати серед хмар і ловити зубами сніжинки. Але сьогодні в Бланкі був дуже невдалий день. Йому доручили захищати величезного бульдога Барка. Але цей Барк весь час потрапляв у всілякі халепи. І не дивно, адже в нього був доволі поганий характер.

Ось і сьогодні Барк порвав сумку листоноші, пом’яв сусідську клумбу та з’їв котлету з тарілки господаря. Бланкі намагався перешкодити Барку, але що могло вдіяти маленьке, хоч і чарівне щеня з величезним забіякою?

Барка покарали, і тепер він сидів на ланцюгу. Покарали й Бланкі — за те, що не вберіг свого підопічного. Малюка відсторонили від виконання обов’язків феріґарда на цілісінький тиждень! І тепер він вештався без діла й дуже сумував.

— Ох, — зітхало чарівне щеня. — Ну що за пес? Був би в мене такий добрий господар, я б ніколи не вередував.

Малюк мріяв бути звичайним собакою. Йому так хотілося, щоб маленький гос­подар грався з ним і пестив за вушком…

Бланкі вирішив, що час зайнятися чимось корисним і полетів на землю.

Пролітаючи повз один будинок, він помітив дівчинку, яка сиділа біля вікна. Вона була такою сумною, що, здавалося, ось-ось заплаче. Бланкі стало цікаво, чим вона так засмучена.

Раптом до кімнати ввійшла мама дівчинки. Вона обняла доньку й поцілувала в маківку.

— Доню, не треба так засмучуватися. Тато скоро повернеться. Він полетів у відрядження, але ти й оком не встигнеш змигнути, як він буде вдома.