«Бланкі поспішає на допомогу»

Мері Блер

Бланкі поспішає на допомогу

А ти віриш у дива? Так? Тоді одного разу до тебе неодмінно прилетить чарівний захисник! Адже ці милі крилаті звірятка завжди приходять на допомогу тим, хто вірить у диво…

Історії про добрих i вірних, сміливих i веселих ферiґардiв чекають маленьких читачів на сторінках цих чудових книжок.

Розділ 1. Несподіване знайомство

З краєчку білої хмари сиділо щеня з маленькими крильцями. Воно сумно зітхало й бовтало лапками, а його м’яку білу шерсть роздував вітерець. «Хіба в цуценят бувають крила?» — запитаєте ви. Звісно, у звичайних цуценят їх немає, а ось у чарівних… Виявляється, у кожної живої істоти є захисник. Ці добрі чарівні тварини приходять на допомогу в скрутну хвилину, а називають їх феріґардами.

Щеня Бланкі, — саме так звали нашого захисника, — було справжнім вертуном. Воно полюбляло літати серед хмар і ловити зубами сніжинки. Але сьогодні в Бланкі був дуже невдалий день. Йому доручили захищати величезного бульдога Барка. Але цей Барк весь час потрапляв у всілякі халепи. І не дивно, адже в нього був доволі поганий характер.

Ось і сьогодні Барк порвав сумку листоноші, пом’яв сусідську клумбу та з’їв котлету з тарілки господаря. Бланкі намагався перешкодити Барку, але що могло вдіяти маленьке, хоч і чарівне щеня з величезним забіякою?

Барка покарали, і тепер він сидів на ланцюгу. Покарали й Бланкі — за те, що не вберіг свого підопічного. Малюка відсторонили від виконання обов’язків феріґарда на цілісінький тиждень! І тепер він вештався без діла й дуже сумував.

— Ох, — зітхало чарівне щеня. — Ну що за пес? Був би в мене такий добрий господар, я б ніколи не вередував.

Малюк мріяв бути звичайним собакою. Йому так хотілося, щоб маленький гос­подар грався з ним і пестив за вушком…

Бланкі вирішив, що час зайнятися чимось корисним і полетів на землю.

Пролітаючи повз один будинок, він помітив дівчинку, яка сиділа біля вікна. Вона була такою сумною, що, здавалося, ось-ось заплаче. Бланкі стало цікаво, чим вона так засмучена.

Раптом до кімнати ввійшла мама дівчинки. Вона обняла доньку й поцілувала в маківку.

— Доню, не треба так засмучуватися. Тато скоро повернеться. Він полетів у відрядження, але ти й оком не встигнеш змигнути, як він буде вдома.

Дівчинка нічого не відповіла, а тільки уткнулася обличчям в складені на підвіконні ручки й заплакала. Мама важко зітхнула й вийшла з кімнати.

Але Бланкі не міг кинути дитинку саму. Щеня опустилося на підвіконня перед дівчинкою й тицьнулося своїм маленьким мокрим носом їй у руку. Дивно, але дівчинка здригнулася й подивилася прямісінько на Бланкі!

— Ой! — скрикнуло щеня. — Здається, вона мене бачить!

— Ти вмієш говорити? — запитала дівчинка в Бланкі.

— Ой! Вона мене ще й чує! — від несподіванки щеня злетіло й перекинулося в повітрі.

Від цього очі дівчинки ще більше розширилися з подиву. Вона майже не ворушилася, Бланкі й собі завмер.

— Будь ласка, не відлітай! — прокричала дитина, витираючи сльози. — Залишися зі мною! Я тебе не ображу. Обіцяю!

Бланкі з побоюванням приземлився на підвіконня. Раніше ані люди, ані тварини не могли його бачити. Що ж змінилося? Щеня не знало.

— Хто ти? — запитала дівчинка й обережно, одним пальчиком, погладила блискуче крило цуценяти.

— Я феріґард, захищаю тварин і діток від усяких лих. Мене звуть Бланкі. А тебе як звати?

— Я Марта. А що ти тут робиш?

— Я побачив, що ти сумуєш, і вирішив тебе розрадити. Пограймося разом, — запропонував Бланкі.

— Чудова ідея! — зраділа Марта.

Щеня влетіло до кімнати й закружляло навколо люстри. Побачивши невеликий червоний м’ячик, Бланкі спікірував на нього й обережно взяв зубками. Мотнувши головою, щеня кинуло м’яч Марті. Дівчинка його зловила й заповзялася кидати цуценяті. Бланкі завжди мріяв погратися в м’яча, тому був по-справжньому щасливий.

Дівчинка із цуценям так розвеселилися, що не помітили, як настав час обідати.

— Марто, нумо їсти, — покликала дівчинку мама.

Вона зазирнула до кімнати. Бланкі завмер у повітрі, боячись, що його помітять. Але мама дівчинки подивилася на дочку крізь цуценя:

— Я ж просила тебе не гратися м’ячем у кімнаті. Ну добре, іди швидше їсти.

Марта кинула на Бланкі переляканий погляд.

— Тепер ти відлетиш? І більше ніколи не повернешся?.. — голос дівчинки здригнувся.

— Твоя мама не бачить мене. Тож на деякий час я, напевно, можу залишитися. Тим більше що я вільний весь наступний тиждень, — засміявся Бланкі.

Він уперше був радий тому, що його покарали.

— Тільки будь обережною. Твоя мама не повинна помітити, що ти зі мною говориш. Раптом вона подумає, що з тобою щось не так?

Марта з Бланкі зареготалися й укупі вирушили на кухню.

Розділ 2. Дружба

Цілісінькі вихідні Марта й Бланкі не розлучалися. Вони все робили разом.

У понеділок дівчинці слід було збиратися до школи. Вона занепокоїлася, що Бланкі без неї занудьгує. Але раптом побачила, що щеня й не збирається нудьгувати. Феріґард вирішив піти до школи з новою подругою.

— Тепер у школі стане набагато цікавіше, — раділа дівчинка.

На уроках Бланкі сидів у Марти на плечі й уважно слухав учителів. Йому дуже сподобалося вчитися з дітлахами.

На малюванні Марта зробила портрет Бланкі.

— Розумниця, Марто. У собак, звичайно, не буває крил. Але цьому цуценяті вони чомусь дуже пасують, — засміявся вчитель.

— Це я? Ніхто ніколи не малював мене! — вигукнуло щеня й лизнуло Марту в ніс.

— Чому? Ти ж такий симпатичний, — здивувалася дівчинка.

— Крім тебе мене ніхто не бачить.

— А інші захисники?

— Вони ж не вміють малювати.

Після уроку друзі вирушили до їдальні. Марта поклала їжу на тацю та пішла до столу. Однокласник на прізвисько Сірий, який частенько смикав Марту за кіски, вирішив пожартувати з дівчинки. Сірий розігнав­ся, щоб підштовхнути Марту під руку. Але Бланкі вчасно помітив небезпеку:

— Стережися! — закричав фері­ґард подрузі.

Марта озирнулася й відступила вбік, а Сірий утратив рівновагу й ледве не впав.

— Дякую, — прошепотіла дівчинка цуценяті.

А після занять друзі побігли в невеликий гай за будинком Марти.

— Залізьмо на дерево, — запропонувала Марта.

— Але навіщо? Там росте щось смачне? — здивувався Бланкі.

— Ні. Просто я хочу подивитися на все з висоти.

Марта залізла на дерево і, зручно вмостившись на гілці, роззирнулася.

— Як тут гарно! Тобі пощастило, Бланкі, що ти бачиш це кожного дня. Мій тато теж бачить світ з висоти.

— Твій тато вміє літати?

— Так, — засміялася Марта. — Він же пілот.

Бланкі радів, що дівчинка більше не сумує, згадуючи про відрядження тата.

До самісінького вечора друзі гралися в гаю. Вони були по-справжньому щасливі.

Після вечері Марта пішла купатися. Бланкі вперше побачив мильну піну. Він почав літати ванною кімнатою й ловити зубами райдужні бульбашки. А дівчинка весело сміялася, забувши про всі свої негаразди.

Коли Марта лягла до ліжка, Бланкі згорнувся клубочком у неї на подушці. Він навіяв для дівчинки чарівний сон. У ньому Марта літала під хмарами на блискучих крилах.

Розділ 3. Пригоди починаються

Одного разу, коли Марта з Бланкі поверталися зі школи, вони помітили чужу вантажівку коло будинку Мартиних сусідів. Чуття феріґарда підказало Бланкі, що від вантажівки віє небезпекою.

— Сховаймося! — шепнув він на вухо Марті й потягнув її зубами за рукав.

Дівчинка слухняно пішла за щеням, і вони завмерли в кущах.

Тієї ж миті з-за рогу вийшов дивний чолов’яга. Його одяг був брудним. Бланкі навіть з такої відстані відчув, що від людини пахло злістю. Чоловік ніс до вантажівки містку сумку. Раптом Марта помітила, що сумка ворушиться.

— Дивись, він когось несе. — Марта вказала Бланкі на сумку.

Щеня розтануло в повітрі, але вже за кілька секунд з’явилося знову.

— Я перевірив. Там у нього захований песик. Здається, він украв його у твоїх сусідів!

— Леле! Це ж улюблена собачка тітоньки Віолетти. Вона дуже породиста. Її звуть Розалінда. Тітонька збожеволіє без своєї крихітки.

Тим часом викрадач поклав сумку в критий кузов, а сам усівся за кермо. Поки він порався із чимось у кабіні, Марта кинулася до машини. Смілива дівчинка вирішила, що встигне врятувати Розалінду. Портфель вона залишила в кущах. Дитина насилу видерлася на високий борт кузова. Але після яскравого сонця на вулиці в кузові було зовсім темно. Марта ніяк не могла знайти сумку. Раптом машина загула, різко смикнулась і поїхала. Від поштовху дівчинка впала і боляче забилася. Зате відразу знайшла сумку, адже вткнулася в неї просто носом.

— Як же ми тепер виберемося? — злякано прошепотів Бланкі.

— Нічого. Він обов’язково загальмує на світлофорі. Саме тоді ми й вискочимо. Головне — я знайшла Розалінду.

Дівчинка вийняла собачку із сумки. Налякана тваринка тремтіла й тулилася до своєї рятівниці. Марта попестила Розалінду, і та трохи заспокоїлася.