— Місіс Домбі, наш торговельний дім уже не тільки зватиметься, а й насправді буде знову «Домбі і Син», сказав містер Домбі. — «Дом-бі і Син»!
Від цих слів він полагіднішав і (правда, не без вагань, як чоловік, що не звик так звертатися) додав до імені місіс Домбі пестливий епітет:
— Місіс Домбі… е-е… моя… моя люба.
Недужа подивилась на нього, і на її обличчі спалахнув рум’янець легкого подиву.
— А охрестимо його, моя… місіс Домбі, охрестимо його, звичайно, — Поль.
— Звичайно, — ледь чутно проказала вона або, радше лише ворухнула губами і знову заплющила очі.
— Місіс Домбі, так звали його батька і діда. Як було б добре, якби його дід дожив до цього дня! — І він ще раз, точнісінько тим же тоном повторив: «Дом-бі і Син»!
Ці три слова були єдиним сенсом життя містера Домбі. Адже землю створено, щоб Домбі і Син могли на ній торгувати, сонце і місяць, — щоб світили їм. Річки потекли і моря простерлись, щоб було де плавати їхнім кораблям. Веселка обіцяла їм гарну годину. Вітри тільки або сприяли, або перешкоджали. Зірки та планети оберталися на орбітах, щоб не зрушився світ, центром якого був торговельний дім «Домбі і Син». Загальновживані скорочення набували для містера Домбі іншого змісту й стосувалися лише їхньої фірми: A. D. було вже не Аnnо Dоminі[1], а Аnnо DomЬеі[2]… і Сина.
Комментарии к книге «Домбі і син», Чарльз Диккенс
Всего 0 комментариев