«Пеппі Довгапанчоха в Південних морях»

У ПЕППІ КУПУЮТЬ ВІЛЛУ „ХОВАНКА“

Наше малесеньке містечко дуже гарне й затишне — бруковані вулички, низенькі будиночки, оточені барвистими квітниками. Кожному, хто приїздить сюди, мабуть, відразу спадає на думку, що тут приємно й спокійно живеться. Щоправда, в містечку мало є такого, що було б варте особливої уваги. Є тільки два місця, цікаві для прибулих: краєзнавчий музей і стародавня могила. Оце й усе. Мешканці містечка послужливо вивісили акуратні таблички для тих, хто хотів би оглянути ті пам'ятні місця. На одній табличці великими літерами написано: «До краєзнавчого музею» і намальована стрілка, а на другій — «До стародавньої могили».

Є в містечку ще одна табличка, а на ній стоїть напис:

→ ДО ВІЛЛИ «ХОВАНКА»

Ця табличка з'явилася зовсім недавно. Так склалося, що останнім часом прибулі часто питали дорогу до вілли «Хованка», властиво, куди частіше, ніж до краєзнавчого музею чи стародавньої могили.

Одного чудового літнього дня до містечка приїхав машиною якийсь гість. Він мешкав у великому місті, тому вважав, що він кращий і значніший за людей маленького містечка. Пихи йому додавало й те, що він мав дуже елегантну машину, та й сам був виряджений у лаковані черевики, а на пальці в нього поблискував великий золотий перстень. Тож і не дивно, що він так пишався собою. Їдучи вуличками містечка, прибулий гучно сигналив, щоб усі чули, що він їде.

Нарешті він побачив таблички, і губи йому скривила зневажлива посмішка.

— «До краєзнавчого музею»! Ні, красно дякую, такої розваги мені не треба, — сказав він сам до себе. — «До стародавньої могили», — прочитав він напис на другій табличці й додав: — Там, мабуть, ще нудніше. А це що за безглуздя? — вигукнув він, побачивши третю табличку. — «До вілли «Хованка»? Що за чудернацька назва!