«Невермур. Випробування Морріґан Кроу»

Морріґан засміялась. Це здавалося божевіллям — подолати всі ці перешкоди, які випали на її долю цього року: обдурити смерть, узяти участь у випробуваннях, боротися з Флінтлоком, Скволом і Переслідувачами з Диму й Тіні, і всі інші неприємні речі — і все це заради такої маленької речі, як цей значок.

Але він був не маленькою річчю. Це була велика, дуже велика обіцянка. Обіцянка родини, спільноти й дружби.

Найдивніше те, подумала Морріґан, згадуючи минулий тиждень і своє життя в готелі «Девкаліон», що в неї це все… вже є.

Люстра нарешті набула остаточної форми. Френк виграв заклад. Принаймні він був найближчий до істини: вона не стала павичем, але це була птаха. Велика чорна птаха, яка переливається світлом під певними кутами, розгорнувши крила над фойє, ніби захищаючи готель «Девкаліон» і його мешканців. Або, можливо, наміряючись упасти на їхні голови. Залежно в кого спитати.

Юпітер казав, що вона йому подобається навіть більше, ніж рожевий корабель.

За кілька днів Юпітер і Нен узяли своїх кандидатів на запізніле святкування. Вони їли ягняче філе й пили імбирне пиво в затишному пабі на площі Відваги, говорячи тости за успіх Морріґан і Готорна.

Наставники годинами розповідали захопливі історії про їхні власні перші роки в Товаристві Дивообраних. У більшості історій Нен згадувалася їзда на драконах, а в більшості Юпітерових було стільки обурливих порушень правил, що зрештою йому довелося змінити тему, коли він побачив, що Готорн записує.

Дорогою додому Морріґан здіймала ногами вихори снігу. Незважаючи на сильний мороз, їй здавалося, що цього звичайного зимового дня в Невермурі особливо світло. Вона почувалась інакше.

Усе здавалось інакшим.

Люди на вулицях усміхалися їм, коли вони проходили повз. Морріґан більше не була проклятою дівчинкою Кроу, яка чекає, що знову станеться щось жахливе. Проте на краю її свідомості залишалося щось темне, моторошне й таємне.

Юпітер легенько підштовхнув її ліктем, коли вони дісталися платформи Парасолькової залізниці.

— Про що ти думаєш?

— Він повернеться, так? — тихо запитала вона. — Сквол. Повернеться. Зі своїми монстрами.

Обличчя Юпітера було суворим.

— Думаю, спробує.

Морріґан кивнула. Вона міцно стиснула свою парасольку, торкаючись кінчиками пальців маленької опалової пташки.