Увечері відвідав театр опери та балету, шалено аплодував, купив фотоальбом виконавців. Вечеряв у місті. Багато випив. Пізно вночі напідпитку, веселий, споглядав Дніпро, залитий місячним сяйвом, і вигукував по-російськи, звертаючись до випадкових перехожих: «Тиха украинская ночь!.. Чуден Днепр при тихой погоде!..» Та інше в такому ж дусі.
На другий день Картер відвідав Софійський собор. Це було в такий час, коли в музеї зібралося багато людей. Серед відвідувачів були двоє хлопців, схожих на студентів. Картер і «студенти» зупинилися біля старовинної фрески і обмінялися паролем: «Пощастило вам, українцям! — сказав Картер. — Такі воєнні бурі бушували в Києві, а ці шедеври збереглися. — Трохи помовчавши, він додав — Скажіть, а чому вашу молодь цікавить старовина?» Один хлопець відповів: «Це ж наша історія». Другий одразу ж смикнув товариша за руку і сказав: «Ходімо, Петре, а то не встигнемо все оглянути!» І вони відійшли від Картера. Але, виходячи з музею, хлопці знову зустрілися з ним у дверях і передали якийсь пакунок. Це було зроблено спритно. Встановити, хто ці хлопці, не пощастило. Вони вмить зникли. Вжито заходів для їх розшуку».
Того ж дня Шатров і його найближчий помічник, капітан Гойда вилетіли на захід. Квитки взяли не до Києва, де ще перебував Картер, а до Львова.
Шатров і Гойда летіли на побачення з містером Картером. Та їхня зустріч мала відбутися, проти бажання американського дипломата, невідомо де, коли і за яких обставин.
Пробувши два дні в Києві, Картер вирушив на захід. У Львові прожив добу, знайомився з визначними місцями міста. Лише один раз зустрівся на Академічній з Качалаєм, як з'ясувалося потім, працівником Одеського інституту садівництва і виноградарства. Розмова була короткою. Через годину після зустрічі Качалай зайшов на телеграф і послав телеграму в Ужгород до запитання на ім'я Букви. Він повідомляв адресата, що Петро з братом Іваном виїжджають днями в Ужгород складати екзамени до університету. Потім Качалай забрав чемодан з готелю і поїхав на вокзал.
Картер після побачення з Качалаєм втратив будь-який інтерес до міста: не виходив з ресторану і свого номера до самого від'їзду.
Рано-вранці він поїхав далі.
Комментарии к книге «Дунайські ночі», Олександр Авдєєнко
Всего 0 комментариев