«Хочеш жити?»

Джеймс Гедлі Чейз

Хочеш жити?

Вони проспали не більше години, першою прокинулася Меґ. Підвела голову з рюкзака, що слугував за подушку, і стривожено роззиралася порожньою кімнатою, залитою місячним світлом. Звідусіль важкими гірляндами звисало павутиння, а стелею повзав велетенський павук.

— Моторошна місцина, — сказала вона Чакові, коли вони влізли до будинку. — Ідеальне місце для привидів.

Але Чак не мав уяви. Він лише покпинив із неї.

— Що ж... то складемо їм компанію. Усе ж краще, ніж комарі.

Вони натрапили на цей покинутий будинок, коли зійшли з Четвертого шосе, шукаючи місце для ночівлі. Гроші закінчилися невдовзі після того, як вони покинули Ґолдус — місто лимонів і картоплі. Чак намагався отримати роботу на одному з пакувальних заводів, але йому відмовили. Довге волосся до плечей, борода і в’їдливий сморід, який тягнувся за Чаком відтоді, як він востаннє прийняв ванну в Джексонвіллі, прирікали його на провал.

Порожній будинок стояв посеред джунглів низькорослих пальм, маленьких пальметто та квітучих кущів. Це була двоповерхова будівля у південному колоніальному стилі; від ґанку аж під самісінький дах витягнулися шість квадратних колон. Певно, свого часу тут жив якийсь багатій і будинок справляв неабияке враження.

Меґ зацікавлено розглядала будівлю, міркуючи, ким були її власники і чому ніхто так її і не купив.

— Байдуже, — відказав Чак, коли вона поділилась своїми роздумами, попрямував до дверей і збив масивний залізний замок. Двері розчахнулсь. Одна стулка із гуркотом впала із завіс, піднявши хмару задушливого пилу.

Меґ позадкувала.

— Я не хочу спати у цьому будинку... він моторошний.

— Ой, заткнися! — Чак був зовсім не в гуморі, щоби слухати її балачки. Він був голодний, втомлений і пригнічений. Тож міцно схопив дівчину за руку й втягнув у запилюжену темряву.