«Смілла та її відчуття снігу»

Петер Хьоґ

Смілла та її відчуття снігу

На вулиці небувалий мороз — мінус 18 градусів за Цельсієм, і йде сніг, і тією мовою, яка вже не може бути моєю, такий сніг називається qanik — великі, майже невагомі кристали, які падають і падають, покриваючи землю шаром білого порошку.

Груднева темрява підіймається з могили, яка здається неосяжною, як і небо над нами. У цій темряві наші обличчя — лише слабкі світляні плями, а проте я помічаю, з яким осудом священик і служитель ставляться до моїх чорних панчіх у сіточку і до Юліаниних причитань, які погіршуються тим, що вранці вона прийняла пігулку антабусу і тепер зустрічає горе майже по-тверезому. Їм здається, що ми з нею не виявили повагу до погоди і до трагічних обставин. А насправді і нейлонові панчохи, й пігулки по-своєму віддають належне і холоду, й Ісайї.

Жінки навколо Юліани, священик і служитель — усі вони гренландці, і коли ми співаємо «Guutiga, illimi» («Ти, мій Боже»), і коли ноги Юліані підкошуються й вона ще дужче заходиться риданням, і коли священик говорить західногренландською, спираючись на улюблене місце Моравських братів з апостола Павла про очищення кров’ю, то, забувшись на мить, можна подумати, що ти в Упернавіку, в Хольстейнсборзі або в Кваанааку.

Але високо в темряву, немов борт корабля, здіймаються стіни в’язниці Вестре: ми в Копенгагені.

Гренландське кладовище — це частина кладовища Вестре. За труною Ісайї рухається процесія — знайомі, підтримуючи, ведуть Юліану, за ними йдуть священик і служитель, механік і маленький гурт данців, поміж яких я впізнаю лише опікуна та асесора.

Священик говорить щось, підказуючи думку, ніби він справді знав Ісайю, хоча, наскільки мені відомо, Юліана ніколи не ходила до церкви.

Потім його голос стає невиразним, бо тепер геть усі жінки плачуть разом з Юліаною.

Людей зійшлося багато, може, душ зо двадцять, і тепер вони цілком впадають у тугу, немов занурюються в чорну річку, що відносить їх своєю течією, і ніхто сторонній не може збагнути цього, ніхто, якщо тільки він не виріс у Гренландії. Але, можливо, навіть і цього не досить. Адже і я не можу повною мірою розділити це з ними.

Я вперше пильно дивлюся на домовину. Вона шестикутна. Такої форми в якусь мить набувають кристали льоду.