«Подружжя по сусідству»

— А я — впевнена. Марко не посадять, а натомість посадять мого батька — твого коханця — за вбивство й сприяння викраденню, як тобі, мабуть, уже відомо.

Анна спостерігає за тим, як змінюється обличчя Синтії.

— Так-так, я все знаю, Синтіє. Моя мати винайняла приватного детектива, який спостерігав за вами. У неї є фотографії, чеки, усе.

Анна із задоволенням робить ковток чаю.

— Твій таємний роман уже не такий таємний.

Нарешті Анна отримала гору, і їй це подобається. Вона всміхається Синтії.

— Ну то й що? — нарешті промовляє Синтія. Але Анна бачить, що та збентежена.

— Чого ти не знаєш, — каже Анна, — так це того, що Марко домовився з поліцією.

Анна бачить, що на обличчі Синтії промайнула тінь тривоги, й раптом розуміє, чому прийшла сюди.

Зловісно, вона каже:

— Ти була замішана в цьому. Ти знала про все від самого початку.

— Я нічого не знала, — презирливо каже Синтія, — окрім того, що твій чоловік викрав рідну дитину.

— О ні, думаю, ти знала. Думаю, ви з моїм батьком облаштували це разом — ми обидві знаємо, як ти любиш гроші, — каже Анна, дещо уїдливо. — Можливо, саме ти будеш однією з тих, хто потрапить за ґрати.

Синтія змінюється на лиці.

— Ні! Я не знала, що зробив Річард, поки не почула про це з вечірніх новин. Я не причетна до цього. Я думала, що це зробив Марко. В тебе немає жодних доказів. Мене й близько поряд із твоєю дитиною не було!

— Я тобі не вірю, — каже Анна.

— Начхати мені, віриш ти чи ні, — це правда, — каже Синтія. Вона дивиться на Анну, звузивши очі. — Що з тобою сталося, Анно? Раніше ти була така весела, така цікава, а потім узяла й дитину народила. І все в тобі змінилося. Ти взагалі розумієш, якою нудною, похмурою й тупою ти стала? Бідолашний Марко, не уявляю, як він витримує.

— Не намагайся змінити тему. Не переходь на мене. Ти не могла не знати, що затіяв мій батько. Тож не треба мені брехати, — голос Анни тремтить від люті.

— Ти ніколи не зможеш довести цього, просто тому, що це неправда, — каже Синтія. А потім, без тіні співчуття, безжально додала: — Якби я була причетна, думаєш, я лишила б дитину в живих? Річарду, мабуть, було би простіше одразу вбити її — набагато менше клопоту. То було б справжнє задоволення: стулити писок тієї малої крикухи.

Раптом Синтія лякається — вона розуміє, що перетнула межу.

Стілець Анни раптом падає на спинку. Замість звичайної самовдоволеності на обличчі Синтії — сліпий жах, її порцелянова чашка розбивається об підлогу, коли вона видає жахливий, приголомшливий крик.

Марко глибоко заснув. Але щось раптом розбудило його посеред ночі. Він розплющив очі. Навколо — темрява, але на стінах спальні відбивається кружляюче блимання червоних вогнів. Аварійні маячки.

У ліжку поряд із ним — порожньо. Мабуть, Анна знову пішла годувати дитину.

Йому стає цікаво. Він встає та підходить до вікна спальні, з якого видно вулицю. Марко відсуває фіранку і визирає назовні. Швидка. Вона припаркувалася біля сусідських дверей, ліворуч.

Навпроти будинку Синтії та Грема.

Усе його тіло напружилося. Тепер він бачить чорно-білі поліцейські машини на іншому боці вулиці, їх стає дедалі більше, поки він спостерігає. Його пальці на фіранці мимоволі сіпаються. У тіло вприскується адреналін.

З будинку двоє працівників швидкої виносять ноші. Хтось лежить на них, але за медпрацівниками йому не видно, хто. Ніхто не метушиться. Медик змінює положення тіла. Марко бачить, що на ношах хтось є. Але не знає хто, тому що обличчя накрито.

Той, хто лежить там, — мертвий.

Кров відливає Марко від голови — він відчуває, що може знепритомніти. Спостерігаючи, він помічає, що з-під простирадла вибилося довге пасмо чорного, як смола, волосся.

Він дивиться на порожнє ліжко.

— О Господи, — шепоче він. — Анно, що ти наробила?

Він вибігає зі спальні, швидко зазирає в дитячу кімнату. Кора спить у ліжечку. В паніці він збігає сходами і заклякає в темній вітальні. Він бачить профіль своєї дружини: вона сидить на канапі в темряві, геть нерухомо. Він підходить до неї, охоплений страхом. Вона зіщулилася на канапі, дивлячись просто перед собою, ніби в трансі, але, зачувши його кроки, повертає голову.

На колінах у неї величезний ніж для м’яса.

Пульсація червоного світла швидко охоплює вітальню, топить її у зловісному сяйві. Марко бачить, що її руки й ніж темні від крові. Вона вся в крові. На її обличчі та волоссі — багряні плями. Його верне, ніби от-от знудить.

— Анно, — шепоче він надщербленим голосом. — Анно, що ти накоїла?

Вона дивиться на нього в темряві й відповідає:

— Я не знаю. Я не пам’ятаю.

Примітки

1

Кінологічний загін. (Тут і далі прим. перекл.)

(обратно)

2

Бювар — шкіряна чи дерев’яна підставка на столі, на якій зручно писати і яка захищає поверхню.

(обратно)

Оглавление