«Подружжя по сусідству»

Марко та Еліс уважно слухають детектива.

— Ми знали, що машина Річарда була поблизу вашої оселі в час убивства.

Марко та Анна перезираються. Ресбак додає, звертаючись до Анни:

— Ваша мати теж упізнала Гоніґа, коли я показав їй його фото.

Марко каже:

— У Річарда був мобільний, мобільник Дерека. Той, з якого він мав телефонувати мені. Але Дерек так і не обізвався сам і не брав слухавку, коли я набирав. Я помітив сповіщення про пропущені дзвінки, а коли перетелефонував, за тим номером відповів Річард. Він сказав, що викрадачі надіслали йому телефон та записку поштою. Та я думав: чи не вбив Річард Дерека й не забрав того мобільника? Щодо записки, то я не вірив у її існування. Він сказав, що знищив її, аби захистити мене, оскільки вона мене компрометувала.

Ресбак каже:

— Еліс ніколи не бачила ані записки, ані телефону. Річард сказав, що вони надійшли, коли її не було вдома.

— Нащо Річарду вбивати Дерека? — питає Марко.

— Ми думаємо, що Дерек мав віддати дитину, коли ви принесли викуп, але не зробив цього, і Річард зрозумів, що його ошукали. Ми думаємо, що Річард того вечора знайшов його хатину та вбив його. Тоді він зрозумів, що має можливість вимагати другого викупу.

— Де була Кора після того, як її забрали з хатини? Хто про неї дбав? — питає Анна.

— Ми затримали доньку Річардової секретарки, коли вона від’їжджала на машині з місця обміну рано-вранці. Дитина була в неї. Здається, вона мала проблеми з наркотиками і їй були потрібні гроші.

Нажахана, Анна зойкає, затуливши рота рукою.

У виснаженні, але з полегкістю, Анна та Марко нарешті повертаються додому з Корою. Після відділка Анна з Марко відвезли Кору до лікарні, де її оглянули й написали у висновку «здорова». Тепер Марко готує їжу собі та Анні, поки Кора знову жадібно їсть. Преса більше не вовтузиться на їхньому ґанку: їхній новий адвокат дав їм зрозуміти, що Марко та Анна не даватимуть жодних коментарів і пригрозив подати позов, якщо ці вимоги порушуватимуть. Незабаром, коли курява трохи осяде, вони виставлять його на продаж.

Нарешті вони вкладають Кору в ліжечко. Вони роздягли її та викупали, оглянувши так ретельно, як коли вона була новонародженою, аби переконатися, що з нею все добре. Втім, це і схоже на її друге народження, на воскресіння з мертвих. Можливо, для них це новий початок.

Анна каже собі, що діти сильні. Що Кора впорається.

Вони стоять поряд із ліжечком, дивлячись на своє немовля, що посміхається й агукає до них. Яке полегшення — бачити її посмішку: в перші години повернення вона лише постійно плакала й смоктала. Але тепер Кора знову посміхається. Вона лежить на спинці у своєму ліжечку, де над нею схиляються намальовані баранці та батьки, грайливо дриґає ніжками.

— Я не вірила, що цей момент колись настане, — шепоче Анна.

— Я теж, — каже Марко й дзеленчить Корі брязкальцем. Вона вищить, хапає його й міцно тримає.

Якийсь час вони мовчать, спостерігаючи за тим, як засинає їхня доня.

— Як думаєш, ти зможеш пробачити мені? — нарешті питає Марко.

Анна думає: «Ну як я можу пробачити тобі таку тупість, слабкість та егоїстичність?» Але вголос вона каже:

— Не знаю, Марко. Поживемо — побачимо.

Він киває, відповідь дошкулила йому. За мить він каже:

— Іншої жінки ніколи не було, Анно. Клянуся.

— Я знаю.

Розділ 37

Анна кладе Кору назад до ліжечка, сподіваючись, що це вже останнє годування цієї ночі й дитина спатиме до ранку. Вже пізно — дуже пізно — але Синтія за стіною ніяк не вгамується. То був день «дивовижних» відкриттів. Після того, як батька забрали з будинку в наручниках, мати відкликала Анну поговорити, поки Марко у вітальні тримав на руках сплячу Кору.

— Думаю, тобі варто знати, — сказала вона, — з ким зустрічався твій батько.

— А яке це має значення? — запитала Анна. Яка різниця, з ким зраджував її батько? Вона молодша й привабливіша. Безумовно. Анні було байдуже, хто вона. Важливо було те, що це її батько, власне, — вона пам’ятає — вітчим, украв її дитину, щоб здобути мамині мільйони. Тепер він сяде у в’язницю за викрадення та убивство. Вона досі не може повірити, що все це дійсно сталося.

— Він зустрічався із твоєю сусідкою, — сказала мати. — Синтією Стілвел.

Анна поглянула на матір, не вірячи почутому, досі не втративши здатність дивуватися попри все, що сталося.

— Він познайомився з нею у тебе вдома, на новорічній вечірці, — продовжила Еліс. — Пам’ятаю, як вона з ним фліртувала. Тоді я дивилася на це крізь пальці. Але приватний детектив усе з’ясував. У мене є фотографії. — На обличчі її матері проступила огида. — Копії чеків з готелів.

Анна запитала:

— Чому ти мені не сказала?

— Я лише нещодавно дізналася, — пояснила Еліс. — Потім викрали Кору і я не хотіла засмучувати тебе ще й цим. — Далі з гіркотою додала: — Цей детектив, мабуть, одна з моїх найкращих інвестицій.

Тепер Анна розмірковує про те, що коїться в голові у Синтії. Грем поїхав. Вона сама, там, за стіною. Напевне, їй відомо, що Річарда заарештовано. Про це повідомляли в новинах. Чи має це для Синтії бодай якесь значення?

Дитина міцно спить у своєму ліжку. Марко засопів у їхньому. Це вперше він глибоко заснув більше ніж за тиждень. Але Анну сон зовсім не бере. Як і Синтію по сусідству.

Анна взувається в перші-ліпші сандалі й виходить через двері на кухні. Вона тихо долає коротку відстань до заднього двору Синтії, притримуючи хвіртку, щоб та не бахнула. Вона перетинає дворик і стоїть у темряві, за кілька дюймів від скляних дверей, зазираючи крізь них усередину. На кухні горить світло. Вона бачить, як Синтія рухається довкола стійки та поряд із мийкою, усвідомлюючи раптом, що Синтії, мабуть, її не видно. Деякий час Анна спостерігає за нею з темряви. Синтія заварює собі чай. На ній сексуальна нічна сорочка, блідо-зелена, занадто провокативна, як для самотньої ночі вдома.

Синтія, очевидно, не помічає, що Анна спостерігає за нею.

Анна стиха стукає у скло. Бачить, як Синтія від несподіванки підстрибує та обертається на звук. Анна притискає обличчя до вікна. Вона бачить, як Синтія вагається, що робити. Але от вона підходить до дверей і прочиняє їх на декілька дюймів.

— Що тобі треба? — холодно питає Синтія.

— Можна зайти? — питає Анна. Голос у неї нейтральний, навіть дружній.

Синтія ніби нашорошилась, але нічого не каже й відступає, пропускаючи Анну. Анна відсуває двері сильніше й заходить досередини, обережно засуваючи двері за собою.

Синтія повертається до стійки й питає через плече:

— Я саме заварювала чай. З ромашкою. Хочеш? Здається, в нас обох цієї ночі безсоння.

— Звісно, чому б і ні? — приязно відповідає Анна. Вона спостерігає, як Синтія готує ще одну чашку чаю: здається, вона нервує.

— Отже, чому ти тут? — прямо питає Синтія, передаючи Анні чай.

— Дякую, — каже Анна, всідаючись на своєму колишньому місці на кухні, ніби вони й досі подруги, що зустрілися випити чаю та потеревенити. Вона ігнорує питання Синтії, дмухаючи на гарячий напій, щоб остудити його, ніби не має на думці нічого особливого.

Синтія лишається стояти перед стійкою. Вона не вдаватиме, що вони й досі друзі. Анна роздивляється її з-за краєчка чашки. Синтія здається втомленою, не такою привабливою. Це вперше Анна бачить натяки на те, як виглядатиме Синтія, коли постаріє.

— Кору повернули, — щасливо каже Анна. — Ти, мабуть, чула. — Вона киває головою в бік спільної стіни, вона знає, що крізь неї Синтії чути плач.

— Рада за тебе, — каже Синтія. Їх розділяє робоча поверхня з дерев’яною підставкою для ножів. У Анни вдома є такий самий набір — нещодавно в бакалії на нього була спеціальна пропозиція.

Анна ставить чашку на стіл.

— Я просто хотіла дещо прояснити.

— Що прояснити? — питає Синтія.

— Ти не будеш шантажувати нас тим відео.

— Справді, а чого б це? — каже Синтія, ніби анітрохи в це не вірить, вважаючи слова Анни блефом.

— Тому що поліції відомо, що зробив Марко, — каже Анна. — Я розповіла їм про твоє відео.

— Та невже? — Синтія сповнена скепсису. Здається, вона думає, що Анна дурить її. — А нащо тобі це їм казати? Хіба Марко через це не потрапить за ґрати? А, стривай… ти хочеш, аби він туди потрапив.

Вона зверхньо дивиться на Анну.

— Не можу сказати, що засуджую тебе.

— Марко не посадять.

— Я б не була така впевнена.