«Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити»

Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити (fb2) - Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити 1082K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Дейл Карнеги

Дейл Карнегі

Як подолати неспокій і почати жити

Передмова

Як була написана ця книга — і чому

ридцять п'ять років тому я вважав себе найнещаснішою людиною в Нью-Йорку. Я продавав вантажівки і в такий спосіб заробляв собі на життя. Я геть не розумівся на двигунах тих вантажівок, та й не прагнув дати собі раду з цим, бо ненавидів свою роботу. Мені гидко було жити в дешевій мебльованій кімнаті на 56-й Вест-стрит — у кімнаті, де аж кишіли таргани. Й досі пам'ятаю, що на стінах кімнати висіли мої краватки, і, коли вранці я брав чисту краватку, таргани розбігалися в різні боки. Я вимушений був харчуватися в дешевих брудних забігайлівках, де, певна річ, також було повнісінько тарганів.

Щовечора я повертався до свого закамарка, й од відчаю, безпорадності й гіркоти в мене боліла голова. Я був просто-таки обурений, бо мрії, які плекав під час навчання в коледжі, перетворилися на кошмари. «Хіба це життя? — гадав я. — Де ж ті перемоги, яких я сподівався? Невже отак мине все моє життя? Чому я повинен ходити на цю осоружну роботу, жити в кімнаті з тарганами, харчуватися мов злидар і не мати жодних надій на майбутнє?..» Мені хотілося мати вільний час для читання, хотілося писати книги, які я задумав іще в коледжі.

Я знав, що нічого не втрачу, покинувши ненависну роботу, а от виграю чимало. Великі заробітки не вабили мене — хотілося зробити своє життя цікавим. Одне слово, я підійшов до Рубікону: потрібно було ухвалити рішення, яке постає перед багатьма молодими людьми, коли вони починають свій життєвий шлях. Тож я зважився на той крок, і він геть змінив моє майбутнє. Завдяки йому я став щасливим і впродовж наступних тридцяти п'яти років тішився життям, причому втіха та перевершила всі мої сподівання.

Моє рішення було таке: потрібно кинути цю ненависну роботу. Оскільки я чотири роки навчався в Педагогічному коледжі у Варренсберзі, штат Міссурі, то краще заробляти на життя, навчаючи дорослих у вечірніх школах. Тоді у мене був би вільний час, щоб читати книги, готуватися до лекцій, писати романи й оповідання. Я жадав «жити, щоб писати, і писати, щоб жити».

Що викладатиму я тим дорослим людям? Згадавши своє навчання в коледжі, я зрозумів, що з усіх предметів, які там викладалися, найбільш важливим і корисним у ділових стосунках — і в житті загалом — виявилося мистецтво говорити. Чому? Тому що завдяки цьому мистецтву я подолав сором'язливість і непевність, став сміливим і навчився спілкуватися з людьми. Усвідомив і те, що керувати іншими здатна лише та людина, яка вміє відстоювати свої погляди.

Я подав заяву на посаду викладача вечірніх курсів з ораторського мистецтва в Колумбійський і Нью-Йоркський університети. Проте в цих університетах вирішили обійтися без моєї допомоги.

Я дуже засмутився, але згодом з'ясувалося, що мені поталанило. Я почав викладати у вечірніх школах Християнської асоціації молодих людей (ХАМА), де мені треба було досягти конкретних результатів, та ще й швидко. Переді мною постало тяжке завдання! Дорослі люди відвідували мої уроки не задля диплома чи соціального престижу. Вони приходили лише з однією метою: щоб вирішити свої проблеми. Вони прагнули відстоювати свою думку в суперечці і, виступаючи на ділових нарадах, не умлівати зі страху. Торгові агенти хотіли навчитися розмовляти з клієнтами, а не обходити тричі навколо кварталу, щоб набратися сміливості. Вони хотіли розвинути в собі самовладання і певність у своїх силах. Вони прагнули успішно провадити свою справу, заробляти більше грошей і забезпечити свої родини. За навчання вони платили поступово, тож якщо воно не давало результату, студенти кидали його. Регулярної платні я не мав, а отримував лише відсоток із прибутків, і щоб не померти з голоду, мені слід було навчати їх практичним навикам.

Тоді мені здавалося, що я викладаю в дуже складних умовах, проте зараз я розумію, що набув неоціненного досвіду. Від мене вимагалося зацікавити своїх учнів. Я повинен був допомогти їм вирішити їхні проблеми. Мені необхідно було зробити кожен урок яскравим і приголомшливим, щоб учні хотіли й далі навчатися в мене.

Це була захоплива діяльність, тож мені сподобалася та робота. Мене вражало, як швидко ділові люди набували певності в собі, робили кар'єру і як зростали їхні заробітки. Успіх перевершив мої найоптимістичніші очікування. Через три семестри ХАМА, що спочатку не хотіла платити мені навіть п'ять доларів за вечір, почала виплачувати відсоток у розмірі тридцяти доларів за вечір. Попервах я викладав лише ораторське мистецтво, але поступово зрозумів, що мої дорослі учні теж потребують уміння здобувати друзів і впливати на людей. Оскільки я не знайшов відповідного навчального посібника, то самотужки написав книгу про стосунки людей у суспільстві. Вона не просто була написана, а виникла і була створена на базі життєвого досвіду моїх дорослих слухачів. Я назвав її «Як здобувати друзів і впливати на людей». Оскільки книга була навчальним посібником для моїх слухачів, а, крім неї, я написав ще чотири книги, про які ніхто ніколи не чув, то, мабуть, зараз мене можна вважати одним із найбільш успішних авторів, бо ті книги видрукувані величезними накладами.

Минали роки, і я зрозумів, що однією з найголовніших проблем моїх слухачів був неспокій. Переважна більшість із них були діловими людьми — адміністраторами, торговими агентами, інженерами, бухгалтерами, представниками всіх спеціальностей і професій, і більшість із них мала проблеми! Уроки відвідували й жінки — як ті, що працювали в офісі, так і хатні господарки. І в них теж були проблеми! Виявилося, що потрібен був навчальний посібник про те, як подолати неспокій, — і я знову спробував знайти відповідну книгу. Я подався до Нью-Йоркської центральної бібліотеки на розі 5-ї авеню і 42-ї стрит і, на превеликий подив, з'ясував, що в бібліотеці під рубрикою «Неспокій» є лише двадцять дві книги. Я також здивовано відзначив, що рубрика «Хробаки» нараховує 189 книг. Книг про хробаків було майже в дев'ять разів більше, ніж книг про неспокій!^[1] Вражає, правда ж? Адже неспокій — одна з найважливіших людських проблем, і в будь-якій середній школі чи коледжі слід було б читати курс «Як перестати хвилюватися». Проте я не знайшов жодного навчального посібника з цього питання в жодному навчальному закладі країни. Не дивно, що Девід Сибері писав у книзі «Як подолати неспокій»: «Ми входимо в період зрілості такими ж непристосованими до життєвих випробувань, як ото книжковий хробак не пристосований до виступу в балеті».

І який же наслідок? Більше половини лікарняних ліжок у нашій країні зайняті людьми, що страждають на нервові й емоційні розлади.

Я прочитав ці двадцять дві книги про неспокій, що зберігаються на полицях Нью-Йоркської центральної бібліотеки. Крім того, я скупив усі книги з цього питання, які мені пощастило знайти. Проте я не виявив жодної книги, яку можна було б використати як навчальний посібник для мого курсу. Тоді я вирішив написати таку книгу сам.

Я розпочав підготовку до роботи над цією книгою сім років тому. Яким чином? Я читав вислови філософів усіх століть про неспокій. Я простудіював і сотні біографій — від Конфуція до Черчилля. Я розмовляв із багатьма видатними в різних галузях людьми, наприклад із Джеком Демпсі, генералом Омаром Бредлі, генералом Марком Кларком, Генрі Фордом, Елеонорою Рузвельт і Дороті Дікс. Але це був лише початок.

Крім того, я працював протягом п'яти років у лабораторії, де досліджувалася проблема неспокою. Ця лабораторія була створена при наших курсах. Наскільки мені відомо, це перша і єдина у світі лабораторія такого профілю. Наша діяльність полягала в тому, що ми давали слухачам низку правил боротьби з неспокоєм і просили їх застосовувати ці правила в житті, а потім повідомити на уроках про досягнуті результати. Інші слухачі розповідали про способи боротьби з хвилюванням, які вони використовували у минулому.

Тепер мені здається, що я вислухав більше розповідей на тему «Як я подолав неспокій», ніж будь-хто у світі. Крім того, я прочитав про це сотні оповідань, надісланих мені поштою. Чимало цих творів було відзначено преміями на наших курсах, що проводилися у ста сімдесяти містах США і Канади. Отож, ця книга створювалася не у вежі зі слонячої кістки, не є вона й академічним трактатом про те, як боротися з хвилюванням. Я намагався написати коротку й легку для сприймання роботу з використанням фактичного матеріалу, про те, як тисячі дорослих людей подолали неспокій. Зрозуміло одне: ця книга є практичним посібником. Ви можете братися до її вивчення.