«Свобода»

Свобода (fb2) - Свобода (пер. Антоніна О. Івахненко) 1493K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Джонатан Франзен

Джонатан Франзен

Свобода

Присвячується Сьюзен Ґолом і Джонатану Ґалассі

Тож усі ми, ощасливлені, ходімо,

І кожен хай розділить з вами щастя.

Я ж, горлиця стара, злечу ізнов

На сідало підгниле; буду плакать

За другом, що не знайдеться ніколи,

Допоки не загину.

В. Шекспір. Зимова казка^[1]

Автор висловлює особливу подяку за допомогу таким людям: Кеті Четкович і Елізабет Робінсон; Джоел Бейкер, Бонні й Кему Блоджетт, Скотту Чешайру, Роланду Комстоку, Ніку Фаулеру, Сарі Трем, Чарлі Герловіку, Тому Гйєлму, Лайзі Леонард, Девіду Мінзу, Джорджу Пекеру, Діенні ІІІемек, Брайану Сміту, Лорін Штайн і Девіду Воллесу; а також — Американській академії в Берліні й коледжу «Ковелл» Каліфорнійського університету, місто Санта-Круз.

Добрі сусіди

Новини про Волтера Берґланда не дуже зацікавили місцевих (вони з Петті переїхали до Вашингтона два роки тому і зараз не мали нічого спільного із Сент-Полом), але дрібне дворянство Ремзі-Гілла не настільки було віддане своєму місту, щоб не читати газету «Нью-Йорк таймс». Якщо вірити довгій і невтішній історії «Таймс», робота Волтера зчинила чимало галасу в американській столиці. Його старі сусіди доклали немало зусиль, щоб змиритися з епітетами, наведеними стосовно нього у «Таймс» («зарозумілий», «пихатий», «зневажає мораль»), та співвіднести їх із тим щедрим службовцем компанії «ЗМ»^[2] із рум’яним обличчям та постійною усмішкою, який діставався місця роботи, що на Саміт-авеню, велосипедом навіть у лютневий сніг; здавалося дивним, що у Волтера, який турбувався про довкілля більше за «Грінпіс» та мав сільське походження, виникли проблеми саме через те, що він дивився крізь пальці на вугільну промисловість та зневажав селян. Утім, вони завжди підозрювали, що з тими Берґландами не все гаразд.

Волтер та Петті були першопрохідниками Ремзі-Гілла — вони стали першими молодими фахівцями, хто придбав будинок на Бар’єр-стрит відтоді, як старий Сент-Пол відчув на собі важкі часи (і це тривало вже тридцять років). Вони нічогісінько не заплатили за свій будинок у вікторіанському стилі, проте поклали десять років на відчайдушні спроби відновити його. До того, як їм це вдалося, одна дуже рішуча особа підпалила їхній гараж і, доки вони його відбудували, двічі вдиралася до їхньої машини. Засмаглі байкери зліталися на пустир на іншому боці вулиці, щоб випити шліцу^[3] та посмакувати сардельками з часником; їхні двигуни голосно ревіли вдосвіта, доки одного разу Петті вийшла на вулицю в спортивному костюмі й спитала: «Гей, хлопці, знаєте що?» Петті не злякався ніхто, але вона була видатною атлеткою ще за шкільних часів, та й потім у коледжі, тому мала особливу, властиву спортсменам хоробрість. З першого ж дня, як вони оселилися в цьому районі, вона постійно привертала до себе увагу. Висока, неймовірно молода, із волоссям, зібраним у «хвіст», вона штовхала перед собою коляску повз «роззуті» машини та пивні пляшки по заблюваному, старому вже снігу — всі справи її дня наче лежали у сумках, що висіли на колясці. Позаду неї можна було побачити обтяжені дитиною підготовки до ранкових справ, теж обтяжених дитиною; а попереду неї — національне радіо, куховарську книгу, пелюшки, будівельну суміш та емульсійну фарбу; потім — казку на добраніч і вино сорту «Зінфандель». Вона вже уособлювала все те, на що жителі вулиці лише починали перетворюватися.

Раніше, коли ще можна було їздити на «Вольво-240» і не соромитися цього, загальною метою всіх у Ремзі-Гіллі було заново навчитися того, заради відсутності потреби в чому батьки рушили до передмістя: наприклад, як примусити міських копів виконувати свою роботу; чи як захистити байк від дуже наполегливого крадія; коли відігнати п’яничку від меблів у палісаднику; як заохотити вуличних котів робити свої справи в сусідську пісочницю; а також як визначити, чи варто взагалі витрачати гроші на ремонт у місцевій школі. Також існували й сучасніші питання, на зразок, що можна сказати про пелюшки? Чи вони кращі за інші? І чи насправді й у наш час можна замовити додому молоко у скляних пляшках? Наскільки бойскаути прийнятні з політичної точки зору? Або, наприклад, чи булгур^[4] насправді такий уже необхідний? Де мають переробляти акумулятори? Як поводитися в разі, коли бідна кольорова людина звинувачує тебе в тому, що ти нищиш її двір? І чи правда, що керамічний посуд фірми «Фієста» містить небезпечну кількість свинцю? Яким складним має бути кухонний фільтр для води? Чи завжди машина реагує, коли натиснути на газ? Що краще подати жебракові: їжу чи нічого? Чи можливо взагалі виростити неймовірно правильних, упевнених у собі, щасливих і розумних діточок, щодень працюючи з ранку до ночі? Чи можна молоти кавові зерна увечері, а пити каву з них — вранці, чи треба робити це відразу ж? Чи мав хоч хтось за всю історію Сент-Пола приємний досвід спілкування з покрівельником? А з механіком, що добре тямить у «Вольво»? Чи у всіх «Вольво-240» затинає трос стоянкового гальма? А той перемикач із загадковим написом на щитку управління, який видає пречудовий звук, схожий на тікання швейцарського годинника, але, здається, ні до чого не поєднується: ну до чого він?

Фрагмент закончился. Продолжение — в полной версии книги на ЛитРес.

Реклама. ООО ЛИТРЕС, ИНН 7719571260, erid: 2VfnxyNkZrY